ЩОДЕННИК

Уперше за останні років п'ять довелося мені потрапити в старий парк.

Заходжу і що ж я бачу?.. Вірніше, чого ж я не бачу?.. Гірки ж немає! Ось тут, біля самого входу, п'ять років тому була гірка — не гірка, а пагорб метрів п'ять у висоту й двадцять у діаметрі. А тепер тут — рівне місце. Куди ж могла подітися гірка?

А все дуже просто. Взимку діти каталися з неї на санчатах, від цього псувався трав'яний покрив, який доводилося щорічно відновлювати, а насіння, — пояснювали працівники парку, — грошей коштують. Одним поясниш — дивись, вже інші котяться. Боролися-боролися за трав'яне покриття, та й надумали, нарешті, як вирішити проблему просто, дешево й, головне, кардинально. Немає гірки — немає проблеми.

Адже, якщо подумати, скільки сил і коштів можна заощадити, вирішуючи проблеми за методом «гордіївого вузла». У медицині: народ наш, зрештою, сам своє здоров'я не береже — одягається погано, харчується неправильно, техніки безпеки не дотримується (а п'є ж як!), словом, лікувати його — тільки гроші на вітер викидати. У житловому будівництві: до пристойного житла ми також, прямо скажемо, не доросли: на стінах пишемо, ліфти ламаємо, воду повз умивальники ллємо. В освіті: як цих школярів поганих вчити, якщо вони уроки зривають, з підручників знущаються (і взагалі, вчитися не хочуть). Люди просто не доросли до турботи про них. Коли-небудь, звичайно, вони навчаться на лавочці сидіти — а не гризти її, і в будинках жити — а не підривати їх, але доти скільки грошей буде даремно, виходить, витрачено!

Так що краще поки що на цьому майданчикові скверика не робити, а гладенько його заасфальтувати — і горя-лишенька не знати: ні охороняти його не треба, ні прибирати. Собачка напаскудить або плюне хто — дощик змиє, ось і вся морока.

А тим часом народна культура сама розвинеться. Соком наллється, сил набереться — і крізь асфальт пройде, якщо треба.