ЩОДЕННИК

Зустріла в магазині однокурсницю. Запросила її до себе — давно не бачилися, є про що побалакати. Базікаємо, звичайно, на кухні... Готую каву, бутерброди... Вершкове масло вирішила перекласти в маслянку. Й раптом моя гостя, перериваючи нитку розмови, говорить: «А я не знала, що ти така економна — он як ретельно масло зішкрібаєш ножем із упаковки»

Я задумалася. Загалом-то (факт відомий) я людина неощадлива. Та й яка це ощадливість. Це радше підкірка. Ще в дитинстві розповідала мені моя мама, як у страшні часи голоду вона, маленька дівчинка, в пошуках якої-небудь їжі страшенно соромлячись (щоб ніхто не побачив, не дай, Боже), порпалася на смітнику. Й знайшла обгортку, як їй здалося, від масла. А обгортка була від мила. Але мама моя так хотіла їсти, що навіть не відчула цього, ретельно злизуючи всі залишки мила. Потім їй було дуже погано...

Навіщо я ножем зчищаю залишки масла — не знаю. Вочевидь, це — генетичний пієтет до продукту, якого була позбавлена моя мама в дитинстві.

А, можливо, й генетичний страх...