ЩОДЕННИК

Вiдчинивши пiсля дзвiнка дверi, ми зрадiли всi, а найбiльше дочка: приїхала в гостi бабуся. Як це часто бувало, без попередження. Покинула на хазяйствi курей i кота — а що їм станеться за два днi? — i навiдалась до мiста.

У квартирi вiдразу стало тiснiше i затишнiше, а звичнi розмови потекли iншим руслом — про родичiв, про сiльськi новини, про маленькi сiмейнi проблеми, людинi стороннiй i геть нецiкавi.

— Слухайте, розкажу, як я свою пенсiю вибивала, — мама починає з подробицями оповiдати справжню невеличку епопею. Як тричi їздила в райцентр, як оббивала начальницькi пороги в адмiнiстрацiї та в «собесi», хто як приймав, що казав, до кого вiдсилав i з чим стикалася в кабiнетах «забудькуватих» пiдлеглих.

І здавалося, що розказує вона про трясовину, з якої неможливо вибратися на сухе: витягаєш одну ногу — застрягає друга, витягаєш другу — знов провалюється перша, i кiнця-краю тому не видно.

Мама в мене наполеглива — за третiм разом потрiбнi документи таки вiдiслали «в область». Тепер чекає вiдповiдi та мiзерних грошей.