ЩОДЕННИК

Сказано-зроблено. Усі вихідні старанно парилися, пили травичку, розтиралися... Та лікування йшло своїм ходом, а хвороба — своїм, і, попри мої титанічні зусилля, прогресувала сили. А коли настав день концерту, дитина була вже зовсім хвора. Це Сонечко ранком ледь устало, таке млявеньке, сонне, «на ручки» проситься», вередує — дитина, як то кажуть, ніяка. Але й не привести не можна, бо ж центральна фігура концерту!

День пройшов жахливо: як вона там, чи не піднялася температура, чи не розкисла зовсім, а ще ж завтра виступ... Ледве дочекалася кінця робочого дня, додому не їхала — летіла. І застала її вже викупану, в ліжку: раніше вклалася, аби завтра не тяжко було вставати. Величезні захоплені очі: «Мамо, у нас сьогодні було свято, нам давали подарунки, мені олівчики подарували й книжечку. Ти почитаєш? Як? — не йти завтра в садочок? Хіба ти не розумієш, завтра ж знову свято!»

Ранком, прокашлявши півночі, дитина підстрибом побігла до садочка. Виступати! Все-таки сцена — заразна штука, і проти неї жодна хвороба — ніщо. Як там було у Райкіна — «волшебная сила искусства»?