ЩОДЕННИК

11 липня

З а з д р і с т ь — соціально зумовлене почуття, огидна вада людини. Виявляється і переживається людиною на грунті порівняння своїх успіхів (в будь-якій сфері життєдіяльності, статусу, особистісних якостей, матеріальних благ) із успіхами інших людей. Психологічною основою заздрості є несформоване у індивіда ставлення до іншого, як до себе самого і невміння тішитися (радіти) його успіхам — «синдром Сальєрі», а в народі ще кажуть «жаба давить». Заздрість — «іржа», яка роз’їдає свідомість людини, чинить деструктивний вплив на самого заздрісника. Заздрість може навіть затьмарити свідомість; дії людини часом не піддаються контролю, її поведінка може бути спрямована до негативних виявів («чорна заздрість»). А забарвлення, які надаються заздрості «біла», «хороша», «добра» (навіть кольору фламінго!) не змінює її суті. Чому б не вживати наприклад: «захоплююсь вашими успіхами», «рада за вас», «вашим успіхам множитись!» «так тримати!» тощо). Навіщо заздрити? Краще наслідувати те успішне, чого досягла людина або й перевершити її досягнення. Чи притаманна заздрість усім? На мій погляд — ні. Це саме ті особистості, які зуміли, дякуючи силі волі, усвідомленню цінності свого «Я» від неї відмежувалися й обрали власний шлях до успіху. Попередженню та звільненню від заздрості в дитячому віці може сприяти навичка порівняння себе з успішними іншими, наслідування наявності позитивного забарвлення переживань дітей під час спільної діяльності, спілкування та ін. Нехай же успіх іншого буде стимулом активності та прагнення змагатися, щоб і самому бути на «висоті». Запам’ятаймо твердження Вольтера: «Якщо тобі не дає спокою слава суперника — намагайся його перевершити».