ЩОДЕННИК 27 березня

Учора я отримав e-mail з Одеси. Написала така собі пані, з якою ми, виявляється, друкуємося на сторінках одного й того ж німецького літературного журналу. Мою адресу їй дав редактор пан Вебер. Пані цікавилася, що я пишу, які маю плани, надіслала дещо зі своїх останніх текстів. Воно-то ніби й нічого, тільки ось дивовижно: свого листа одеська пані надіслала мені до Канева... німецькою мовою.

Звісно, я їй відповім. Звісно, опишу літературну ситуацію на Черкащині, полаю київські україномовні часописи, яких усе менше, а ті, що залишилися, виходять усе рідше й дочекатися своєї черги на публікацію практично неможливо. Звісно, похвалюся, що крім пана Вебера мої тексти цього літа пообіцяли надрукувати в своїх часописах пан Бергман, пан Хольтер і навіть пан Відгальм.

Я вже накидав чернетку листа до пані. Вже знаю, якою мовою напишу...

Якою-якою, звісно якою — німецькою.