ЩОДЕННИК

22 липня

Коли зашкалює термометр і плавиться від спеки асфальт, наш міський транспорт перетворюється на крематорій на колесах. Мій маршрут — автобусом через Московський міст. Що це за траса, думаю, розповідати не потрібно. В голові тільки одна думка: «Хоч би не було пробки!» Шкода, не все коту Масляна. Думка втілилася, правда, не в пробку, а в досить противну тягучку. Автобус — із новеньких, здається, виробництва Білорусі — вздовж бокових стінок щілини-кватирки — і все! Плюс, до того ж, теплі повітряні потоки знизу від тих самих стінок. Через якийсь час обличчя пасажирів починають змінювати колір — хто ще розовенький, а хто вже досяг помідорної стиглості. Дістаю газету, обмахуюся — імітація повітря та вітерцю. Але... скільки не говори «халва, халва», солодше не буде. Автобус так само рухається кроками. Хтось просить водія відкрити хоча б одні двері. «Не можна! Ще вивалиться хтось». Все одно що по знайомій стежині в лісі туди й назад, «вмилася» з водоспаду. Як ще можна в потік машин! Фух, нарешті міст позаду, рухаємося живіше. А ось і моя зупинка. Тепер — реанімація: душ або ванна.