ЩОДЕННИК

16 червня

Немудрі дочки забрали нашу 84-річну сусідку Галину Сергіївну, колишню вчительку сільської школи, ровесницю і подругу моєї мами, до міста і поселили у себе на шостому поверсі київської багатоповерхівки, де старенька вже півтора року не живе, а мучиться, бо кожної ночі бачить сни, в яких вона знов у своїй хаті, на городі, у своєму селі. І кожен день подумки, заплющивши очі, ходить босими ногами по споришу, яким кожного літа густо заростав двір, і по м’якій травичці попід парканом.

Хату купила молода симпатична пара — Денис і Оля. І тепер у хаті кожного вечора горить світло не в одному віконці, як у баби Галі, а в усіх кімнатах. А по двору лопотить ноженятами дворічна Ангелінка, наповнюючи наш куток на вулиці то веселим дитячим сміхом, то вимогливим чи невдоволеним криком ,або й розпачливим плачем.

Слава Богу, наші нові сусіди — сільські діти. І тому в придбаній господі, зробивши капітальний ремонт даху, підтримують порядок, дбайливо доглядають город. Бо досить часто доводиться з сумом спостерігати, як міські люди, купуючи хату в селі, у кращому випадку землю біля хати засівають травою, а то й занедбують садибу, перетворюючи колись упорядкований город у зарості кропиви та бур’янів. Отже, нам повезло з сусідами.