ЩОДЕННИК

24 лютого

«У природы нет плохой погоды», — мусиш повірити цим словам навіть зимою, а радше сьогодні, в цей лютневий день. Виходжу на двір — і вигук захоплення виривається із грудей. Нічний снігопад витворив таку красотищу, що її можна порівняти хіба з рукотворними чудесами, які вміють зробити вологодські мереживниці або крестецькі вишивальниці. Перші коклюшками, а другі голкою і білими нитками по білому полотну створюють фантастично красиві панно, візерунчасті мережива. Їх мені пощастило побачити на новгородській землі, на батьківщині моєї свекрухи, в музеї крестецької вишивки ще влітку 1972 року. Й відтоді того дива забути не можу. І щаслива, коли зима, обдаровуючи людей своїми щедротами, накидає снігу, як сьогодні, коли огорожа із сітки рабиці виглядає, як вологодське мереживо, коли кущі спіреї, смородини, бузку, кизилу мовби вишиті білим по білому. Запоравши своє господарство, скоріше ладнаю лижі та біжу в незаймані сніги на лузі. Якраз у небі з’являється таке нечасте зимою сонечко — і душа знову заходиться від захвату. Жалкую, що нема зі мною затемнених окулярів, щоб широко «розкритими», а не примруженими очима бачити це мерехтливе покривало, яке закутало й луг, і болото, й далеку греблю Київського моря. Сніг іскриться скільки сягає око, перетворюючи реальний світ на казкову ірреальність, і залишається тільки затягнути на весь голос: «Каждая погода благодать...»