Щоденник

15 листопада

Київські ворони — молодці! Вони прикрашають і озвучують міський пейзаж, а ще — розігрують власні мініатюри для всіх, хто розуміє їхню пташину мову. Підходячи до газетного кіоску, я побачила, що на прилавку сидить ворона. Мабуть, вона переглядала заголовки статей і заглядала у віконце, щоб поділитися враженнями з жінкою-кіоскером. Коли я підійшла ближче, ворона відлетіла, а продавець розповіла мені, що пташка прилітає щодня, приймає частування, а одного разу навіть зайшла у гості — через відкриті двері кіоску. Ось така ворона-читач...

У старому ботанічному саду на лавці сиділа жінка, а зовсім поруч із нею, на спинці лавки, — ворона. Жінка їй щось давала, і ворона брала з її рук їжу. «Що ви їй даєте?«— «Куряче філе». — «Добре їй!» — «Так, а вона все намагається мій пакет потягнути!» І справді, пташка дзьобом ухопилася за ручки пакета, що стояв на лавці, спробувала підняти — ні, не виходить, дуже важкий! — і відлетіла розчарована. Але нічого, хоч перекусила спритна ворона — викрадач пакетів.

А ще про одну зустріч із вороною розповіла подруга. У Золотоворітському скверику прогулювалася пані з невеличкою собачкою, а до них приєдналася ворона — ходила близько і все на них кидала оком. Пані запитала собачку: «Ну що, Джуліє, нагулялася?» А за неї відповіла ворона: «Кар-р!» Пані сказала: «Підемо додому». Але собачка не послухалась, і тоді птаха підлетіла до собачки й почала її клювати. Подруга злякалася: треба Джулію рятувати! Але пані її заспокоїла: «Ми тут щовечора гуляємо, і ця ворона завжди нас супроводжує. А коли моя красунечка не слухається, ворона її карає». Мудра ворона — собача вихователька...