ЩОДЕННИК

31 січня

«Лясь, як дурний, батогом по воді та й дивиться: чи смуг не знати». Чи не цим народним прислів’ям можна визначити більшість дій київського мера? Хоча й не всі, бо виселити одиноких пенсіонерів у інтернати, і здавати в оренду їхні квартири, або вигнати з перших поверхів будинків мешканців для облаштування в цій житлоплощі контор, які приноситимуть великі прибутки, це не просто «лясь батогом», щоб були смуги. Це, щоб були великі гроші, які, безсумнівно, не всі потраплять до казенних коштів, а більшість яких може осісти в кишенях тих, у кого в калитках ще тільки мільйони, а мріють вони про мільярди. Запропоновані ж Черновецьким нововведення узаконити в Києві проституцію та ввести плату за вхід на кладовища — це вже ні в які ворота не лізе. Навіть прикормлені київські пенсіонерки хрестяться, почувши про витівки двічі обраного ними мера. Це — дикунство і святотатство. Це наруга над ментальністю української нації, де тисячоліттями найбільшою чеснотою сім’ї вважались жіноча цнота та пошана до предків, які відійшли у вічність. То хто ж тоді київський мер? Дикун, вихований нігерійським пресвітером, чи пропащий цинік «без руля і вітрил»? Час і все нові й нові «художества» Л. М. переконують: і тоє, й другоє.