Щоденник

20 жовтня

Як ми вітаємося один з одним? Як узагалі володіємо мовною культурою? Чи наполегливо її опановуємо? Над цим варто постійно задумуватися.

У нашій мові вкоренився суржик, котрий ріже вухо і нерідко псує настрій. Наприклад, дуже не подобається, коли на моє «День добрий!» іноді чую «Здрастє!».

Прикро, що так часто промовляють і в місті, і на селі. На мовне безкультур’я особливо страждають люди молодшого покоління, серед яких є чимало осіб із вищою освітою, які мали б бути носіями культури в усіх її проявах.

Намагаюся в доброзичливій формі поправляти деяких своїх знайомих, щоб вони позбавлялися суржику. Щоправда, не кожний може відмовитися від старої звички, та коли наполегливо й переконливо доводити, яке значення в житті людини має мовна культура, мої співрозмовники починають замислюється.

Давно помітив, що люди старшого покоління, особливо ті, що народилися у 20-х — 30-х роках минулого століття, на вітання завжди відповідають шанобливо й щиро: «Здрастуйте!», «Доброго вам здоров’я!», «Моє вам шанування!».

Дуже важливо, щоб із дитячих років батьки вчили дітей мовної культури, наполегливо й терпляче розкривали перед ними багатство рідної мови, а в школі зміцнювали й поглиблювали ці потрібні знання. Та все залежить від того, якого значення цьому надають у родині, чи звертають увагу на те, як треба правильно говорити, який приклад дітям показують батьки і чи зуміли навчити дітей любити українське слово вчителі. Багато важить і самоосвіта кожного з нас.

Треба пам’ятати, що люди, які недбало ставляться до мови, не тільки демонструють низький рівень своєї загальної культури, вони позбавлені власної гідності. А щоб цього не сталося, ми маємо й себе поважати, й оточуючих. І без мовного вишколу тут ніяк не обійтися.

Тож пильно стежмо за тим, як розмовляємо, що саме виходить із наших уст.