ЩОДЕННИК

7 травня

«Соромно, тому що мера обирають не кияни, а прем’єр» — таку соціальну рекламу угледіла із вікна тролейбуса на величезно-звичному щиті. Вийшла на зупинці, а на всіх стовпах висять маленькі агітки — подекілька на кожному — «Соромно, коли»... «Соромно тим, хто»... Дійсно, соромно. Ой, соромно, коли радянський суботник іменують толокою, де мер робить вигляд, що саджає дерево, а біля нього товпляться чоловік зі 20 нудьгуючої челяді, які допомогають «Леніну нести бревно». Соромно читати в «придворних» газетах, що столиця завдяки старанням мерії й «лично Леониду Михайловичу», гидко їхати трамваями маршрутів 12 та 19 повз Куренівський ринок, де вже десятиліттями така грязюка, такі зловонні звалища, яких соромилися колись навіть у задрипаних колгоспах «Шляхом Ілліча».Сім разів соромно, що мер столиці України двох слів не може зв’язати державною мовою. А після «соромно» мусить слідувати рубрика «злочинно», яка займе не один аркуш паперу. Дійсно, соромно!