ЩОДЕННИК

26 березня

Психологи радять кожний новий день починати з усмішки, щоб нею він і закінчився. Це, звичайно, добре й корисно, та чи завжди можливо?

Наприклад, моя «ранкова усмішка» завжди залишається за дверима забитого автобуса, який щосили намагається «донести» мене до призначеного пункту. Обстановка в автобусі напружена: половина з тих, хто поспішає, стоїть на одній нозі (я серед них), друга половина — висить на поручнях, автобус у цей час смикає, мов на каруселях. Усі зітхають, поглядають на годинники і... мовчать. А про що говорити: про щоденні затори, постійне спізнення на роботу/навчання, незліченну кількість машин на київських дорогах (а країна ж у нас бідна)? Або, можливо, обговорити тему смуги для громадського транспорту, яка є на дорогах розвинутих країн? Адже мріяти теж корисно, як і посміхатися. Проте якщо з першим кожен справляється по-своєму, то з другим у нас проблема спільна.