ЩОДЕННИК

12 березня

Літо в Криму я провела з Ніною Сімон. Дванадцять блюзових альбомів — це море музики. Я брала її з собою у вранішні прогулянки Євпаторією, слухала її у маршрутці з Феодосії до Судака, поки за вікном пропливали найкрасивіші з бачених мною краєвидів. Із Судака я поїхала у Коктебель, а з Коктебеля у Новий Світ, і не було на світі людини, щасливішої за мене. З нею я їздила човном на Царський пляж, кидала монетку у Золоті ворота, стрибала у відкрите море. В її компанії ми обгорали на сонці, тулилися на переповнених пляжах, дегустували вина, пускалися у походи нескінченним берегом, подумки дякували Хрущову і дивувалися, що не знайшли йому в Криму жодного пам’ятника. Особливо я вдячна їй за холодні вечори на порожньому пляжі, одягаєшся потепліше, вкриваєш плечі рушником, сідаєш на тапчан, слухаєш і дивишся на ілюміновані теплоходи. Опівнічні пірнальники світять із Чорного моря зеленими ліхтариками. Пришвартований канатами пластмасовий пірс відносить вітром. Музика, яку береш із собою, здатна вбирати в себе краєвиди і запахи. Вона, як море, поглинає дні і ночі, марки вин, колючий пісок із черевиків і навіть людей. Але тільки для того, щоб одного зимового дня все це віддати.