ЩОДЕННИК

12 вересня

Не все виправити (полагодити) можна в нашому житті. Обов’язково настає час, коли його можна відбудувати лише наново, коли починати його варто знову лишень із чистого листа... Це, звісно, мало зрозуміло навколишнім. Їм завжди більш зрозуміло повторення вже пройденого. Одначе таким шляхом прийти нікуди ніколи неможливо. Піти, до речі, також. Тому будь-який справжній, дійсний, осмислений шлях завжди може початися лише з обриву поступовості, буденної та звичної. Це, вочевидь, дуже і дуже нелегко виявляється часом. До всього повсякденного завжди дуже близько й тісно прив’язуєшся. І необхідне зусилля духовне, щоб цю нитку все ж таки розірвати. Адже це не просто певні пауза, інтервал або зупинка в загальноприйнятому, зрозумілому всіма й поступовому, а саме завжди лишень повне його оновлення. Здається, розірвеш цей ланцюжок і виявишся взагалі ніде, ні з ким і ні з чим... До речі, в цьому запевнятимуть тебе й усі твої нібито доброзичливці та ненависники. До цього потрібно виявитися готовим, і невпевненості, слабкості своїй ніколи не слід піддаватися. Минуле наших життів ніколи не повернеться назад. Пам’ятати про нього, звичайно, обов’язково варто. Але ось повторити, повернутися туди, озиратися на нього постійно — смерті завжди та скрізь подібно. Адже це, як дружина Лота, — озирнулася лишень один раз на своє минуле й... на один неживий соляний стовп у нашому світі стало більше.