ЩОДЕННИК

21 серпня

Я познайомилася з Лідією на показі національного костюма, куди прийшла працювати як модель з подругами-студентками. Я обходила лаштунки, пропонувала свої модельні послуги і натрапила на Лідію. Вона марно намагалася порозумітися з організаторами показу, ніхто з яких не знав англійської. Я допомогла Лідії з перекладом, і вона схопилася за мене наче за рятівну нитку Аріадни, завела до гримерки і сказала усім, що я — їхня нова модель. Колеги Лідії одразу взялися до справи, одягли на мене національну хорватську білизну, національні хорватські в’язані панчохи, двадцять дві національні хорватські спідниці… Я тим часом гортала каталоги і зауважувала, що я — просто таки типова чорноброва хорватська селянка. Ми чекали на результати конкурсу, і я навіщось спитала, як у Хорватії ставляться до України. Лідія прямо сказала: багато українок приїздять у Хорватію на заробітки, переважно вони стають повіями. Лідія не хотіла мене образити, тому додала, що усі українки дуже гарні. З тих пір ми з Лідією листуємося, я розповідаю їй про себе, про своїх подруг, про те, як ми подорожуємо, вчимося, працюємо. Але мені здається, що все це я пишу тільки для того, що довести Лідії, що я — не повія, що мої подруги — не повії, і що я взагалі не знаю жодної повії.