ЩОДЕННИК

22 березня

Коли треба зняти гроші з банківської картки, я завжди користуюся банкоматом у казино «Шанґріла». Він стоїть у залі з ігровими автоматами якраз навпроти статуї пузатого Будди. Проходячи по тому залу аж до Будди з банкоматом, я одного разу бачила, як чоловік спокійно і методично засовував у автомат тисячу за тисячею. Такі сині новенькі російські тисячі.

Виходячи з «Шанґріли», я йду погуляти по старій Москві. Переді мною відкривається мільйон маршрутів, і я вже майже усіма ходила. Але там є один такий напрямок, по Рождєствєнському бульвару, над яким височіє Богородице-Різдвяний жіночий монастир, а уздовж дороги стоять пенсіонери з дубовими і березовими віниками для бані. Я чомусь завжди залишала його на потім, бо треба було підніматися вгору і проходити повз будівництво по дерев’яному тунелю для пішоходів. Що частіше я його обминала, то більше бульвар ставав схожим на казкову дорогу, що йде прямо в небо і зникає у хмарах. А сюжет тієї казки закручувався на тому, що нікому і ніколи не спадало на думку піти у протилежному напрямку вулиці з одностороннім рухом. Як же я здивувалася, коли дійшла тим бульваром до «Чистих Прудів»! Два різні шматки Москви знову зрослися в моїй голові в одне мегамісто. Важко наважитися перейти його пішки, але мабуть це реально.