ЩОДЕННИК

6 грудня

Мабуть у кожного, хто ще не був у Кракові, теж є стереотипне уявлення про це незвичайне місто як про інтелектуальну столицю Польщі. Спершу мій стереотип атакувала подруга Віта, коли розказала, що трохи боїться краків’ян. Якось вона їхала у електричці разом із вболівальниками тутешньої «Вісли», і це було не дуже приємно. Потім був кінопоказ у «Театрі 38», на якому нас було лише п’ятеро, як часто трапляється у будь-якому пересічному місті на показах старого кіно. А насамкінець відвідин міста, вже після дегустації смачнезного темного пива з сиропом у «Алхімії», друзі потягли мене до дискоклубу. Ну ні, опиралася я, як могла: як можна у Кракові піти до дискоклубу? Це нечувано! Це нелогічно! Але виходу на найближчі дві години звідти не було. У клубі саме починалося караоке-шоу, і вже за якісь півгодини я теж співала хором з польськими підлітками польську і американську попсу. І це було дуже класно, бо я люблю хоровий спів, навіть якщо це не творчий вечір Мар’яни Савки у львівському театрі «Воскресіння», а караоке-шоу у краківському дискоклубі. Такий спів єднає людей, навіть якщо це не колядки, а польська попса. Звичайне місто Краків страшенно мені сподобалося.