ЩОДЕННИК

8 листопада

У моєму гуртожитку є «телефонна кімната», з якої студенти безплатно телефонують додому. На самому початку навчання, ще тоді, коли я телефонувала додому мало не щодня, у тій кімнаті минала не одна година веселого чекання у величезній багатонаціональній черзі. Мені, наприклад, дуже подобалося слухати індіанців, мексиканців, китайців. Це такі собі історії в деталях, які слухаєш мимоволі і які сам розповідаєш, коли настає твоя черга. Але вибору немає, у гуртожитку і по телефону говорять гуртом. Завжди цікаво рахувати, скільки людей запитає у мене після дзвінка додому, звідки саме з України я приїхала. Таким чином засвідчують мені свою солідарність інші студенти з України. Іноді у цій кімнаті крадуть телефони, вибивають вікна або смітять. Тоді вона на деякий час зачиняється, поки студенти добровільно не здадуть грошей на новий апарат або не складуть графік прибирань. Тобто поки одні студенти, у кого ще є чим скинутися, не порятують інших — тих, у кого вже нічого немає, крім надії на рятівного дзвінка, зміст якого вміщується у одне-єдине слово-волання: «сторублюйте!» (або інші варіанти, залежно від валюти країни-батьківщини).