ЩОДЕННИК

30 вересня

Заходжу до вагону метро, стаю собі зручніше і бачу прямо перед собою двох замурзаних хлоп’ят-ромів (зараз модно так називати циган чи молдован...). Вони сидять, базікають своєю рідною мовою, а в одного в руках — бруднюче цуценятко, і хлопчисько його бідненького і так, і сяк мотиляє... Побачив, що я за ним спостерігаю, — почав цілувати песика. Тут звільнилося місце і я сіла поруч із ними. Запитую: «Погодували щеня? « — «Так!». Тут інший хлопчак гордо повідомляє: «А в мене також є», — і дістає з- за пазухи ще одну замучену заспану істоту. «А де ви живете?», — продовжую допит.

— У лісі!..

— А вовків не боїтеся?

— А це хто?

— Ну, такі дикі злі собаки...

— ??.. — Так мене й не зрозуміли.

— А куди їдете?

— На «Петрівку»...

А тут і «Петрівка». Вибігли. З двома бідними Йориками. Зрозуміло, що не підручники купувати... А може, все ж таки чотири Йорики?..