ЩОДЕННИК

9 вересня

Мій друг — безпородний. У нього й ім’я найпростіше — Найда.

Повертаюся з роботи, тримаючи в руках хлібину. Найда сидить, нюхаючи вітер. «Що, друже, погоду нюхаєш?» — запитую. Він, глянувши на мене, завмер на хвилину. «Що ви, люди, розумієте в погоді? Хіба відчуваєте ви ще посеред осені, як пахне дрібними крижинками — провісниками зими? Куди вам знати, як у січні вітер уже по-весняному пахне березовим соком? Бідні ви створіння, ви навіть не уявляєте, як посеред квітня повітря всього лише на мить насичується запахом соняшникового цвіту. Ех...».

«Знаєш, — кажу своєму другові, дивлячись як він, глянувши на хлібину, ковтнув слину, — а мені краще за все пахне хліб. А ще краще — свіжий. Особливо, якщо є з ким поділитися», — і відламую добрий шмат Найді.