Щоденник

13 квітня

Старенький сусід, повідомляючи про чергову сцену із життя молодої пари, підсумовує: «Хіба так можна жити?» Не збираюся захищати ані його, ані її — усім суддя один — Всевишній, а дідові Петрові відповідаю так: «Знаєте, діду, отам на небі у великій книзі людського життя Господь днями й ночами пише наші долі. Одному напише життя як казку — не живе, а приспівує всю дорогу. Іншому відведе складніший відрізок. Він теж уже не молодий, тож, стомившись, час від часу йде, аби перепочити. Тоді до роботи беруться ангелята. Бавлячись між собою, вони таке починають писати, що потім навіть читати важко, а тому, кому вони написали, ще й прожити все те треба. Ось і подумайте, чи варто когось судити?» Дід, погоджуючись, киває головою: «Правду кажеш, дочко. Комусь і те пережити треба...»