ЩОДЕННИК

24 листопада

Ранок. Проводжаю чоловіка на роботу. «Ось бутерброд, ось пігулки». За звичкою озирається на вікно. Я лагідно махаю йому рукою. Й кажу сама собі: «Вже зовсім сивий мій голубок...»

Знову ми звабилися на чиюсь чергову обіцянку, буцімто попрацюєш місяць за спеціальністю, матимеш надбавку до пенсії. Та через місяць у Пенсійному фонді: «Ну що ви! Який місяць? Треба відпрацювати три». Через три місяці: «Закон вже не той. Працюйте іще, до півроку». Минуло півроку. «А тепер принесіть довідку, що організацiя, в якій колись працювали, називалась не так, як тепер».

Іди, чоловіче, добувай іще й довідку. Визираю у вікно. Іде сивий голубок, натужно відпрацювавши й цей день. А на серці у мене дотиком кропиви: а що ж то було раніше? Сорок років трудового стажу — то не робота?

...Я намагаюся полюбити цю владу. Але в мене нічого не виходить.