Шевченкове силове поле
Про Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» згадуємо щороку. Не лише до дат. По-перше, хочеться знати, як поживають люди, що за кількарічне спілкування стали нам небайдужими. Передусім — директор Людмила Шевченко. По-друге, сам край енергетично дуже потужний. На туристичній карті Україні Моринці-Керелівка-Шевченкове могли би стати, за визначенням «Дня», маршрутом №1. У сенсі — оновлення, підживлення, зрештою — навернення. Всі, хто торкається до Шевченкового силового поля, змінюються.
Повсякчас на Кобзареві зав’язана велика політика — поета «приватизують» як праві, так і ліві. Його часто цитують, не розуміючи і не знаючи. Не збагнувши заповідь «В Україну ідіть, діти, В нашу Україну». Не усвідомивши, що без освоєння цього материка по-справжньому буде складно рухатися далі.
— Між Шевченком і його малою Батьківщиною існує міцний зв’язок, — розповідає телефоном Людмила ШЕВЧЕНКО. — Перебуваючи тут, людина ідентифікує себе в історичному минулому й перспективі часу, тобто свій шлях як нащадка і спадкоємця Кобзаря — «Чиїх батьків? Чиї ми діти?». Бо Шевченко — НАШЕ ВСЕ! Літературу минулого століття можуть звинувачувати в хуторянстві, сучасну — у постмодерніському синдромі. А «Кобзар» актуальний завжди.
— Чим зараз живе заповідник?
— Днями відбулася всеукраїнська конференція, присвячена 140-й річниці від дня народження Лесі Українки. Тепер саме готуємо виставку наших молодих земляків. Вона відбувається вже кілька років. Цьогоріч експонуватимуться цікаві вигадливі роботи із соломи та найрізноманітніших зерен (гречаних, пшеничних, горохових...). Адже зазвичай найбільше туристів приїжджає 9—10 березня. А ще — 22 травня, у день перепоховання Кобзаря. Зрештою, впродовж року їх чимало. До таких мандрівок вихідного дня заохочує, зокрема, ваша газета, пропонуючи відвідати унікальні місцини у своїх рубриках «Великі-Малі міста/села України» та «Маршрут №1».
— За три роки святкуватимемо 200-річчя з дня народження поета. Як збираєтеся відзначити ювілей? Які саме питання щодо інфраструктури доведеться вирішувати до цієї дати, а може й раніше — адже за рік приймаємо в себе чемпіонат Європи з футболу, а заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» входить у перелік гарячих маршрутів багатьох турфірм?
— Задумів чимало. Якби їх утілити, наш заповідник би став справжнім культурним паломницьким центром. Кажучи це, маю на увазі, наприклад, літній маєток Енгельгарда у селі Будище. Довкола нього — реліктові дуби, які пам’ятають поета, каскад ставків... От якби його долучити до заповідника! Але тоді доведеться вирішити низку проблем: у маєтку діє неповна середня школа, а також Шевченківський коледж тримає учнівське господарство. А можна було би відтворити середньо-наддніпрянський маєток початку ХІХ століття і зробити повноцінну рекреаційну зону.
А ось інша пропозиція. На сьогодні наш центральний літературно-меморіальний музей в селі Шевченковому (колись — Керелівка) працює як сучасна установа з відповідним змістовним і функціональним поповненням фондів. А потрібно в селі ще створити культурно-мистецький комплекс, який би містив просторий виставковий зал. На превеликий жаль, у нас немає великих площ для масштабних експозицій, обмінної роботи між нашими профільними музеями у Києві та Каневі. У тому приміщенні також має бути передбачений конференц-зал для проведення науково-практичних конференцій. А ще — кіно-концертний зал, бібліотека і арт-кафе. До речі, місце під забудову вже маємо. Також плануємо видання Шевченкових творів, туристичних розвідок Кобзаревим краєм. Я так розумію, це буде поступальний рух.
