Школа і національна самоідентифікація

Здається, уперше в історії нинішній День знань в Україні буде відзначено протестами проти політики міністра освіти. За час свого перебування на посаді очільника Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник створив прецеденти для конфліктів практично в усіх важливих освітніх сферах: це і згортання зовнішнього незалежного оцінювання, і скорочення студентського самоврядування, і заяви про ліквідацію вишів, і нова редакція Закону України «Про освіту», і закриття навчальних закладів, і скорочення державних замовлень (особливо в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»), не кажучи про випади в бік його «улюбленої» Західної України чи політики США щодо України. Учора Дмитро Табачник повідомив непогану новину: що за результатами дослідження, оприлюдненого на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, Україна за розвитком освіти посідає 56-те місце, Польща — 64-те, а Росія — 72-те (правда, він сказав, що «ми — на 72-му», але цю обмовку нехай оцінюють психологи).

Найбільший резонанс у суспільстві викликали його заяви про можливість вибирати мову навчання в школах на місцевому рівні, а також закриття шкіл з українською мовою в Донецьку й Донецькій області, а також в Луганській області, про що неодноразово писав «День» (при цьому школам не допомогли ні прямі ефіри на «Свободі слова», ні звернення батьків до найвищого керівництва держави, ні їхні погрози про самоспалення). Про те, що місцева влада має право давати можливість вибирати мову навчання в школі, міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник сказав так: «Закон України про освіту і про загальну середню освіту чітко визначає, що батьки разом з дітьми мають право вибирати мову навчання. Причому не лише українську й російську. Якщо батьки вважають за потрібне і не вистачає можливостей, то заяв від 15 батьків досить, для того щоб відкрити в якійсь школі угорський клас, в якійсь школі — російський клас... Середньою освітою, згідно із законодавством, керують місцеві органи влади, районні й міські ради, міські голови й голови селищних рад. Тому вони зобов’язані виконувати вимоги своєї територіальної громади щодо тієї освіти, яку ці громадяни вибирають».

Першими в цьому напрямі відзначилися в Одесі на початку липня. Тоді виконавчий комітет Одеської міськради двома рішеннями ухвалив проекти про навчання українською і російською мовами в 78 школах (із 130) і 120 дошкільних установах. Своїм рішенням міськрада внесла відповідні зміни до статутів цих закладів освіти (дитячих садків, загальноосвітніх шкіл, ліцеїв і шкіл-інтернатів), згідно з якими з 1 вересня цього року вони можуть вести навчально-виховний процес двома мовами. А мер Одеси Олексій Костусєв в інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы» заявив, що всі школи Одеси отримали статус після ухвалення міською радою програми збереження й розвитку російської мови.

Але школа — це місце, де формуються особистості учнів, зокрема їхня позиція як громадянина, як носія національної ідентичності. Сьогодні директор інституту української мови НАНУ Павло Гриценко авторитетно заявляє, що за роки незалежності виросло україномовне покоління, як і покоління етнічних росіян, кримських татарів, болгар, грузинів чи китайців. У такому зміцненні українства пан Гриценко багато в чому завдячує саме вчителям. На жаль, тенденція, яка нині триває в системі освіти, не дає підстав сподіватися, що ситуація принаймні не погіршиться.

До того ж станом збереження ідентичності українців стурбовані вже навіть у Європейській асоціації українців. «Українцям за кордоном усе складніше зберегти свою ідентичність. Росія реалізує активну політику, спрямовану на асиміляцію українців, при цьому в Україні досі немає державної політики щодо зарубіжних співвітчизників», — заявив УНІАН президент Європейської асоціації українців Олексій Толкачов. Він порівняв брак відповідної політики України з тим, як це питання поставлене в Росії: «Законодавство Росії розглядає як співвітчизників усіх людей, які народилися на території колишнього СРСР. Українців за кордоном вони вважають співвітчизниками росіян. Росія реалізує активну політику: проводить концерти, організовує ігри, конкурси, культурні заходи й дозвілля. На це Москва дає величезні кошти».

Але що говорити про збереження ідентичності українців за кордоном, якщо в нас в Україні так ведуть політику, щоб українці не ідентифікували себе з Україною. Уже так склалося в нас з комплексом меншовартості, що соціологи запитують громадян, якою вони мовою розмовляють у побуті (53% — українською, 44% — російською) і в громадських місцях. Виходить, що в побуті, удома я себе ідентифікую як українця, а серед людей — уже не так? А школа, дитячий дошкільний заклад, виш — це громадське місце, а не дім? Як для кого.

Мовне питання в нас емоційно забарвлене, і політикам треба припинити використовувати його з власною метою. Особливо якщо вони самі не ідентифікують себе з Україною, як обмовився Дмитро Табачник («ми — на 72-му», — сказав він про рейтинг Росії). До слова, глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін на зустрічі з представниками ЗМІ вчора «анонсував» зняття з посади міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника. «Основні фактори під час кадрових змін — професіоналізм і результативність», — сказав він. І на запитання, чи буде звільнено чинного міністра освіти, пан Льовочкін відповів: «Поза сумнівом, так». Але навіть якщо піде пан Табачник, залишиться система в освіті, яку він збудував. Кому доручать таку відповідальну посаду і які це матиме наслідки для України — питання відкрите.