Скільки сили потрібно силовикам?
Надзвичайний стан нас врятує — все частіше можна почути. Але як у суспільстві немає одностайності щодо цього, так немає її і серед представників силових структур. Більше того, саме розсудливі люди, обізнані в роботі спецслужб, попереджають: подібні пропозиції — провокація. Так скільки ж сили потрібно силовикам? Про це розмірковує автор «Дня».
Лист Анатолія Штанька під заголовком «Кого підтримають силовики» («День» 6 листопада, Пошта «Дня») здався настільки симптоматичним, що захотілося взятися за перо для серйозної розмови на цю тему. Автор листа пише про патологічну боязнь чиновників високого рангу перед прослуховуванням, оскільки у них «рильце в пушку»; і пропонує їхнє постійне прослуховування — як профілактику від порушень. Виправдання таких дій: якщо людина веде гідний спосіб життя, їй нічого боятися прослуховування. І наостанок автор пропонує відставним силовикам, котрі об’єдналися, визначитися з кандидатурою президента, вважаючи, що це необхідно для країни. Оскільки лист написаний кандидатом технічних наук, то зрозуміло, що він відображає думку не лише так званого «простого народу», але й певної частини інтелігенції.
Автор листа заявляє, що не ідеалізує окремих представників спецслужб, але подібна точка зору є ідеалізацією спецслужб і перебільшенням їхньої ролі в суспільстві. Така точка зору зазвичай здобуває багато прибічників у часи великого неблагополуччя суспільства, у часи слабких політиків, у часи хаосу, коли здається, що порятунку більше чекати нізвідки. І це є тривожним симптомом, що вказує на поступове дозрівання суспільства для авторитарної системи правління. Чому надії часто звернені до силовиків? Тому, що їхня сфера діяльності, тією чи іншою мірою, закрита для суспільства, і вони здаються отакими лицарями без страху й докору. При цьому говорять так: справді, окремі погані люди є і в «органах», однак загалом там порядок. Це велика помилка. Всі сфери суспільства тісно взаємопов’язані, і якщо воно морально хворе, то інфекція охоплює дуже швидко всі його частини. Можна з упевненістю заявити, що середній співробітник наших спецслужб приблизно такий самий за своїми основними характеристиками (професіоналізмом, моральним рівнем і патріотизмом), як і середній лікар, чиновник, священнослужитель або артист. А СБУ, в цілому, ні в чому не краще, ніж Міністерство охорони здоров’я, будь-яка церква або релігійна організація, чи, скажімо, Міністерство фінансів. Просто у працівників деяких спеціальностей менше можливостей для крадіжок, оскільки вони не пов’язані з матеріальними цінностями, але це не свідчить про їхню високу мораль і професіоналізм. Якщо роботу працівників, незалежно від конкретного роду діяльності, погано оплачувати, то найбільш здібні, зрештою, покинуть свої робочі місця в пошуках гіднішої оплати, що у нас і відбувається вже давно. Найспритніші з тих, хто лишився, шукатимуть способів поповнити свої прибутки в межах своєї професії незаконним або напівзаконним шляхом. І це також у нас відбувається — в усіх сферах життя.
Тому надання якійсь професії чи організації особливих привілеїв лише призведе до нових деформацій і до збільшення корупції у її власному середовищі, а відтак, і до нових проблем. У Росії, з часу приходу до влади В. Путіна, спецслужби відіграють особливу роль у державі, але зниження рівня корупції не сталося, що визнає і влада сусідньої країни. Та і спроби Андропова навести лад за допомогою спецслужб зводилися до безглуздих набігів на кінотеатри й магазини. Зараз за тим, аби працівники не бігали в робочий час по магазинах, власники підприємств у країнах СНД успішно стежать самі, без ФСБ, СБУ або інших організацій. Як бачимо, зміни в цьому відбулися без «лицарів плаща й кинджала». Для того, аби спецслужби могли на належному рівні захищати інтереси держави, передусім необхідно, щоб вони мали достатню кількість професіоналів високого класу, були морально й матеріально зацікавленими у високоякісній роботі, мали сучасну технічну оснащеність і законодавство, що дозволяє їм нормально здійснювати свою діяльність в рамках закону та гуманності.
Якщо ці умови не виконуються, то ніякі особливі права їм не допоможуть. У одному з інтернет-видань я прочитав рік тому статтю про те, що одна з наших спецслужб навіть займалася сільськогосподарським виробництвом, аби додатково забезпечити своїх співробітників якимись продуктами або коштами. Якщо це так, то це просто курям на сміх. Спецслужби повинні займатися зовсім іншими справами.
Так, належний контроль у державі має бути. З цього контролю не повинні виключатися навіть провідні політики. Перед законом мають бути рівні всі: й у правах, і в обов’язках. Але якби у нас були розумно-суворі закони у сфері контролю за політичною та підприємницькою діяльністю, за прибутками й податками громадян (усіх громадян, у тому числі й політиків), і цих законів дотримувалися б; якби достатньо працювала податкова інспекція та інші контролюючі органи, — то значною мірою відпала б необхідність підслуховування, бо схопити за брудну руку можна й без підслуховування. Злісні порушення найчастіше лежать на поверхні, і про них багато хто знає, або й усі оточуючі. Подеколи, громадяни навіть самі повідомляють «куди треба», проте, на жаль, без наслідків. Підслуховування ж і підглядання у нас найчастіше використовуються для розправи з політичними противниками та підприємцями-конкурентами, для шантажу та здирництва. Тільки й дивуєшся, коли дізнаєшся, що героїчні співробітники СБУ закрили стільки-то аптек, де порушувалися правила торгівлі марлевими пов’язками й ліками. Йому, нашому СБУ, більше нічим займатися? Чи таким чином його співробітники прагнуть довести, що недарма їдять свій хліб? А що роблять у свій робочий час ті люди, чиїм безпосереднім обов’язком є контроль за роботою аптек?
І навіщо прослуховувати наших чиновників, політиків і «крутих» бізнесменів, якщо після розкритого злочину їх «не можуть знайти», а потім, перечекавши певний час, вони виявляються ще й жертвами «режиму» й отримують ордени? І якщо суди порушників закону виправдовують? Якщо законодавство дозволяє антиукраїнським силам практично відкрито отримувати гроші з-за кордону та відкрито поширювати антиукраїнські погляди? Якщо ми продовжуємо голосувати за політиків, які цілковито відкрито шкодять, політично й економічно, своїй державі? Якщо зайняти високий пост у самих спецслужбах може будь-який пройдисвіт? Один із заступників начальника нашого СБУ виявився громадянином Росії і зараз знаходиться у своїй Вітчизні, а інший заступник мав підробний диплом, і лише завдяки громадськості це неподобство усунули. Причому виявилося, що СБУ не займається перевіркою своїх працівників, хоча навіть у міліції існує служба внутрішнього контролю. Провали бувають у всіх — навіть у найкращих спецслужбах світу. Але є певний рівень, нижче якого спецслужби просто не повинні опускатися, інакше це є загрозою для держави.
Що до стеження та його корисності для суспільства... Так, ми всі маємо стежити за порядком і не залишати без уваги порушення законів, розпоряджень та інструкцій. Але в усьому потрібна міра. Чому б законодавчо не дозволити, наприклад, подружжю підслуховувати телефонні розмови одне одного? Нехай їх прослуховують також сусіди та друзі сім’ї й усі бажаючі. Всі пересвідчаться, що ці чоловік і дружина є високоморальними людьми — а це додаткова реклама. Адже якщо вони поводяться порядно, то можуть не боятися підслуховування. Роботодавцям слід дозволити підслуховувати своїх працівників, які також не мають боятися підслуховування, якщо працюють сумлінно й поводяться гідно. Зрештою, ми прийдемо до думки, що кожен повинен мати право підслуховувати кожного — лише тоді настане загальний порядок...
Доволі грубо, а часто і просто злісно-безсовісно працювало радянське КДБ. Той, за ким стежили, цілком міг виявитися під стеженням найближчих родичів або коханої жінки, послужливо підсунутої спецорганами, або стати жертвою влаштованої пастки й шантажу. Своїми діями радянські спецслужби часто самі робили звичайних громадян затятими ворогами існуючого режиму та держави загалом. Хотілося б, аби СБУ не запозичало негативне з досвіду КДБ. Втім, такі самі брудні методи інколи допускають і зарубіжні спецслужби. Коли стикаєшся з усім цим, то легко впасти у глибокий песимізм відносно людства.
Саме тому в демократичних країнах громадськість пильно стежить за тим, аби спецслужби не вийшли за рамки законів у своєму прагненні все знати й усе самостійно виправляти. І не лише спецслужби, а й патріотичні політики, і роботодавці, й любляче подружжя, й інші високоморальні громадяни не повинні виходити за ці рамки. Наприклад, у Німеччині за останні два роки було два великі скандали, коли виявилося, що роботодавці організували системне стеження за своїми працівниками. Щоразу піднімався великий галас, чому сприяла і преса, після чого були організаційні висновки. Провал німецьких спецслужб у Косові спричинив серйозну розмову й у пресі, й на рівні керівництва країни про те, чому це сталося і чи достатній рівень німецьких спецслужб для забезпечення національних інтересів. Відразу ж заговорили про низьку оплату праці співробітників цих служб і відтік звідти інтелектуалів. Напевно, щось виправили.
Та повернімося до наших спецслужб, зокрема до СБУ. Вважаючи, що мої права громадянина України порушуються, я вирішив використати своє законне право для звернення до відповідних інстанцій. На сайті СБУ гарантувався розгляд скарг «трудящих» і відповідь упродовж місяця. Вже давно сплив цей термін, а відповіді все немає. Значить, у цій службі немає виконавської дисципліни, і не поважаються постанови держави. До речі, не отримав я відповіді в обіцяний місячний термін і з приймальної Кабінету Міністрів. Тому доведеться домагатися дотримання своїх громадянських прав більш дієвими методами.
І відносно ветеранських організацій силовиків... Досвід свідчить, що виходячи на пенсію, багато силовиків зберігають зв’язки з місцем своєї колишньої роботи й активно використовують ці зв’язки для протегування своїх бізнес-інтересів або підтримки близьких родичів, друзів та інших, хто потребує надійного «даху». Охоче колишніх силовиків беруть до себе різні приватні фірми, щоб використати не лише їхні професійні знання, але і зв’язки. Тому допускати організації силовиків-ветеранів до політики небезпечно. Єдине, що їм показано, — це, як і решті ветеранських організацій, займатися патріотичним вихованням наших громадян (особливо дітей і молоді) та захистом своїх соціальних прав.
У якості висновків: Стеження та збирання інформації спеціальними органами повинне здійснюватися без приниження людської гідності й порушення громадянських свобод громадян, суворо в рамках законів. Закони, що мають стосунок до безпеки держави, мають бути достатніми для того, щоб, з одного боку, забезпечити національну безпеку й національні інтереси, а з іншого — гарантувати дотримання прав людини. «Силові» організації не повинні підміняти інші контролюючі органи та виконувати чужі функції. Суспільство має контролювати їх різними законними способами. Неприпустимо, коли так звані «силовики», отримавши відповідну інформацію, починають самі «вживати заходів», втручаючись в особисте та професійне життя громадян, порушуючи їхні громадянські права. Для вживання конкретних заходів щодо конкретної інформації з неспростовними даними існують спеціальні органи й законні шляхи: суди, комісії, офіційні постанови та представлення. Кожний громадянин має знати, за що конкретно його карають у той чи інший спосіб. Стеження і збирання інформації здійснюються лише проти осіб, запідозрених у протизаконній діяльності, що підпадає під конкретні статті закону, а не просто за всіма діями будь-якого громадянина — на всяк випадок.
Лад у країні ми можемо навести тільки всі разом — на чолі з політиками; а спецслужби повинні відігравати у цьому процесі свою специфічну роль, не виходячи за рамки законів, здорового глузду й норм гуманності, інакше вони самі швидко перетворяться на зло, вкрай небезпечне для суспільства.
