Сочі-2001: діловий відпочинок президентів
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20010802/4136-1-1.jpg)
Було надзвичайно показовим те, що в неформальній зустрічі президентів у резиденції російського президента на чорноморському узбережжі не брав участі Едуард Шеварднадзе. Він послався на участь у похованні тележурналіста Георгія Саная. Очевидно, що це для нього було важливішим за дружні зустрічі.
Не брав участі в зустрічі Сапармурат Ніязов. Але це вже традиційне — Туркменбаші вже досить давно вважає, що нічого, що могло б зацікавити його особисто, або ж його державу, на подібних зустрічах не відбувається.
Самміт передбачав виключно неформальну атмосферу, спілкування «без краваток», дво- та багатосторонні домовленості без жодного документального оформлення і без оприлюднення подробиць. Заяви президентів про дружбу, готовність до поглиблення багаторівневої інтеграції, словом, все те, що вже неодноразово можна було бачити та чути на різних інших зустрічах голів держав СНД.
Для президентів питання про необхідність подальшого існування Співдружності не виникає. Щоправда, трактування — різне. Хтось просуває ідею залучення нових членів до Євразійської економічної спільноти — зокрема, цю ідею підтримує президент Молдови. Інші виступають за ідею вільної торгівлі як стрижневу для самого існування СНД — саме цю ідею, до речі, до останнього підтримував Леонід Кучма.
Реальність така, що СНД як інституція існує виключно для спілкування президентів — як формального, так і «без краваток», як це вже було, зокрема, в Ялті, а тепер в Сочі. Про що б не домовлялися між собою президенти, практика свідчить, що реалії вимагають інших підходів, іншої ідеології. Співдружність, яка ще досі має неврегульовані конфлікти. Співдружність, члени якої, принаймні формально, на рівні заяв лідерів мають абсолютно різні бачення свого майбутнього. Співдружність, яка запам’яталася виключно безліччю ухвалених документів, жоден iз яких ніколи не працював. Для цієї Співдружності, можливо, найкраще, коли президенти просто час від часу зустрічаються й нагадують про спільне минуле — бо могло бути й гірше... Життя, між тим, вимагає зовсім іншого.