Соловей у тенетах фонограми

Ювілейний вечір Ніни Матвієнко готувався довго і вже тому обіцяв бути шикарним. Найдорожча, хоча, через фінансові скандали, й скомпрометована сцена країни. Потужна реклама та солідні спонсори. Спеціальна естетична концепція безпрецедентного, як клялися організатори, музично-сценічного дійства. І таке інше, і таке інше, і таке інше...

Аншлаг в "Україні" підтвердив всенародну популярність дійсно унікальної артистки. Ніна Матвієнко не просто чудова виконавиця народної пісні, а й, даруйте за таке порівняння, немов би сама є живим її втіленням. У її голосі - вікова народна туга та надія, жертовність і покора, безстрашність і лукавство. Слухаючи співачку, й справді відчуваєш себе частиною чогось нескінченно великого, відтаюєш душею і внутрішньо підтягуєшся. Напевно, й автори ювілейного концерту відчувають щирий пієтет перед артисткою. І, схоже, у своєму завзятті це довести трохи перегнули палицю.

Справа навіть не в тому, що шоу "Золотий камiнь посіємо" вийшло видовищно бідним, хореографічно й живописно бідно інкрустованим, але, мабуть, у безплідності самої ідеї перетворити Матвієнко на мас-культівський продукт.

Навіщо житній хліб заїдати тортом, а джерельну воду запивати нудотним "Амаретто"? Адже саме це трапилося на концерті. Двозначність ситуації посилило й те, що всю композицію з тридцяти номерів, часто першокласних і винахідливо аранжованих композитором Ганною Гаврилець, співачка виконала під фонограму. Можна зрозуміти, коли так чинять орли й орлятка нашої естради. Але, перефразовуючи латинську приказку, що призначено бику, неприпустимо для Юпітера. Адже глядачі в більшості своїй прийшли не для того, щоб взяти участь у маскараді, виконуючи роль масовки для телеверсії концерту.

У своїй квартирі слухати компакт-диск все-таки більш природно, ніж у тисячній аудиторії.