СОТ і дилетанти
Європейський комісар з питань торгівлі Пітер Мендельсон у вівторок заявив журналістам: «Як єврокомісар, я працюю досить тісно з урядом України, щоб бути впевненим, що ми досягнемо угоди з цього питання й уже найближчим часом побачимо Україну в СОТ». У четвер цю ж думку можна було почути на презентації досліджень наслідків вступу України до цієї організації, здійснених аналітиками «Блакитної стрічки» Програми розвитку ООН за участю вітчизняних і іноземних експертів. Директор Аналітично-дорадчого центру «Блакитної стрічки» Марчин Свенчицкі зазначив: «Ще можна встигнути цього року».
Заступник директора Департаменту співпраці із СОТ Мінекономіки Лідія Мельник повідомила, що в четвер українська делегація вилетіла до Женеви на черговий тур переговорів, під час яких остаточно відпрацьовується й шліфується шоста редакція звіту робочої групи, яка вимагає певних зусиль для технічного оформлення й консолідації певних позицій. Для нашої країни, яка так довго й складно просувалася до цього надзвичайно важливого етапу інтеграції до світової спільноти, сьогодні найважливіше усвідомити, які вигоди від розширення можливостей участі у світовій торгівлі отримає Україна, й не допустити прорахунків і збитків для вітчизняних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Мельник, зокрема, повідомила, що до України висуваються вимоги, які ще не до кінця узгоджені в рамках СОТ. Тому завдання перемовників — не брати на себе відповідних зобов’язань. Крім того, труднощі виникають ще й стосовно сфер, що не мають поки внутрішнього рішення в Україні. Уряду належить ухвалити низку нормативних актів для імплементації українського законодавства, що забезпечує роботу в СОТ.
Проте сам факт імовірності вступу України до цієї організації вже не обговорюється, й дедалі все менший інтерес викликає навіть конкретна дата. Дедалі більшу увагу привертає конкретний результат і можливість протистояти конкуренції з боку потужних іноземних товаровиробників. Визначенням цінової конкурентоспроможності українських підприємств після вступу нашої країни до СОТ і зайнялася група експертів «Блакитної стрічки», які поставили собі за мету зробити таку оцінку щодо конкретних видів продукції українських підприємств, наприклад, коксу, металу, карбоміду, цукру або насіння соняшника. Актуальність цього завдання підтверджується тим, що сьогодні серед промисловців і сільгоспвиробників України широко розтиражовано міфи про те, що деякі галузі виробництва можуть після вступу до СОТ не витримати конкуренції й узагалі загинути...
Виступаючи на презентації, експерт із зовнішньої торгівлі Євген Шкарбан зауважив, що в Україні громадську думку щодо СОТ значною мірою сформували дилетанти, переконані в тому, що після вступу до цієї організації Україна одразу знизить усі тарифи й відкриє всі ринки для дешевших товарів. Спростовуючи цю поширену думку, експерт пояснив, що більшість вітчизняних підприємств уже працює за правилами СОТ або збирається найближчим часом на них перейти.
Більш ніж докладну інформацію стосовно майбутнього рівня конкурентоспроможності українських товарів дає згадане дослідження. У його резюме підкреслюється, що аналіз тенденцій зовнішньої торгівлі, внутрішніх і світових цін, а також діючих у СОТ тарифів свідчить, що позиції більшості важливих для економіки країни сільськогосподарських і промислових товарів після вступу України до СОТ не погіршаться.
Особливі побоювання завжди викликали перспективи сільського господарства, для якого інтеграція до світової економіки в рамках СОТ буцімто пов’язана зі значними конкурентними ризиками. Дослідження «Блакитної стрічки», під час яких була змодельована ситуація стосовно товарів, що становлять 70% валової продукції цієї галузі, показали, що вступ до СОТ для галузі загалом не матиме негативних наслідків. Це зумовлюється, по-перше, тим, що навіть відносно низький рівень тарифів СОТ не створить особливого тиску на виробника, оскільки основні види сільгосппродукції, що виробляються в Україні, за ціною є більш конкурентоспроможними, ніж імпортні. Проте автори доповіді зазначають, що внаслідок вступу до СОТ має відбутися трансформація політики державної підтримки сільського господарства та регулювання продовольчих ринків у напрямі створення й закріплення додаткових конкурентних переваг для вітчизняного виробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. З другого боку, поштовх підвищенню ефективності виробництва на селі мусить дати саме лібералізація імпортного режиму.
Усе це дуже слушно й правильно. Виникає лише одне запитання: чи не з’явиться у держави спокуса й далі тримати на такому низькому рівні зарплати та закупівельні ціни в сільському господарстві, щоб забезпечувати йому конкурентні переваги, а економіці — прийнятні показники інфляції?
