Старі проблеми, нові аспекти

Завтра відзначається День мігранта. Тема імміграції — один з основних викликів, що стоять перед країнами Євросоюзу. І хоча імміграційна політика продовжує залишатися прерогативою національних урядів, Євросоюз доволі активно намагається виробити спільні підходи й заходи, спрямовані на гармонізацію національних імміграційних законодавств та на реальне вирішення нагальних проблем, пов’язаних із глобальним феноменом міграції. У цій статті розглядаються основні засади й стратегії нової імміграційної політики Євросоюзу.

Єдина імміграційна політика є одним із найактуальніших та водночас украй проблемним завданням європейської інтеграції. Феномен міграції є зовнішнім чинником стосовно країн-членів ЄС, який вони відчувають на собі різною мірою. Спрямованість імміграційних потоків до тих чи інших держав визначається у співвідношенні привабливість-доступність: привабливість насамперед економічна, але не останню роль відіграють і такі чинники, як геоморфологія та клімат; доступність у плані потенційної інтеграції: з огляду на особливості імміграційного законодавства, систему соціального забезпечення тощо. Приміром, за своїм географічним розташуванням та кліматичними умовами Іспанія суттєво відрізняється від Фінляндії; економічна привабливість Німеччини неспівмірна із привабливістю нових членів ЄС; а імміграційне законодавство Швеції є значно ліберальнішим за італійське, при цьому італійський ринок праці пропонує більшу кількість робочих місць. Тому наслідки імміграції через її нерівномірну спрямованість є абсолютно різними для кожної з європейських країн. І хоча, з одного боку, Євросоюз намагається виробити спільну політику з питань міграції та політичного притулку, з другого боку, більшість цих заходів реалізуються в межах національних законодавств та на основі міжурядової співпраці.