«СТРАХОВИЙ ВИПАДОК» УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

Безумовно, саме поняття «медичне страхування» для українців не є новим. На добровільних засадах воно існує в нас уже з 1996 року й здійснюється недержавними страховими компаніями. Але цьому різновиду страхування все-таки не вдалося набути масового характеру.

Перешкодою стали високі тарифи, за якими може платити лише невеликий відсоток населення, а також недовіра до комерційних структур, після сумного досвіду банків, що пішли у небуття, та обдурених акціонерів.

Та й, по суті, в добровільному медичному страхуванні немає одного з головних механізмів будь-якого страхування — механізму соціальної солідарності, коли багатий платить за бідного, а здоровий — за хворого. А впровадження загальнообов’язкового медичного страхування теоретично вирішує чимало питань. Покриття наявного дефіциту фінансування охорони здоров’я може привести не лише до поліпшення якості медичних послуг, а й виділення бюджетних коштів на фінансування програм із боротьби зі СНІДом і туберкульозом. По суті, це може стати початком великої реформи у сфері охорони здоров’я, своєрідним початком договірних відносин у медицині. Адже страхові фонди виступатимуть як покупець медичних послуг, а медична установа — як їхній продавець. Тим паче, що, незважаючи на мізерні зарплати, люди все-таки платять за медичні послуги. Не таємниця, що через тіньовий сектор охорони здоров’я проходить щороку близько 3 мільярдів гривень, що становить практично половину грошей, які щороку держава виділяє на медицину. Але ж їхня легалізація, безумовно, за раціонального використання, могла б істотно підвищити якість медичних послуг і розв’язати багато наболілих проблем. Але є й зворотний бік медалі: чи буде створено ефективні механізми, які не дозволяли б чиновникам розподіляти вклади населення згідно зі своїми інтересами, обходячи фінансовий вузол охорони здоров’я? Або ж запровадження загальнообов’язкового медичного страхування стане черговим податком, гроші від якого пройдуть повз пересічних громадян? Вирішення цих питань залежить від законодавців, які за політичними баталіями ніяк не дійдуть до розв’язання вкрай важливих для громадян країни проблем.

КОМЕНТАРІ:

Володимир РУДОЙ, завідувач секретаріатом Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства:

— При запровадженні внеску на обов’язкове медичне страхування для нівелювання податкового тиску можна зменшити ставку прибуткового податку. Адже здоров’я варте того, щоб у нього робити внески. Тим паче, що ці гроші нікуди більше не підуть, крім як на оплату медичних послуг, оскільки в цьому разі ефективніше працюватимуть захисно-правові механізми, адже страховий фонд суворо це контролюватиме. Щоправда, залучення додаткових коштів — це лише частина проблем, оскільки їх, насамперед, треба раціонально використати, що на сьогодні дуже проблематично. Для початку необхідно паралельно реформувати саму систему організації охорони здоров’я — підвищити роль, а відповідно й якість, надання першої медичної допомоги, популяризувати сімейну медицину, запровадити стаціонарнозамінні механізми. Адже на утримання пацієнта в лікарні часом витрачаються колосальні суми, при тому, що в багатьох випадках госпіталізація не є необхідною. Я певен, що медичне страхування може бути ефективним лише в тому разі, якщо використовуватимуться додаткові механізми, раціональний розподіл ресурсів і контроль за їхніми витратами. На кошти обов’язкового медичного страхування можна вирішити багато питань, але у будь-якому разі це не панацея. Крім того, ця система зможе почати працювати не відразу, оскільки, передусім, необхідно розробити стандарти надання медичних послуг, що визначить і саму величину внеску. На мій погляд, навіть після ухвалення закону «Про загальнообов’язкове медичне страхування», він зможе набрати чинності не раніше як через три роки, оскільки до реформи у сфері охорони здоров’я потрібен комплексний підхід.

Валентин ШУМАКОВ, завідувач відділенням інфаркту міокарда та відновлювального лікування Інституту кардіології ім. Стражеска:

— Всім відомо, що найдосконалішою є та медична система, де є державне страхування. Я як медик упевнений на сто відсотків, що її просто необхідно запровадити й в Україні. Адже, по суті, бюджетної медицини в нас немає, на ті гроші, що виділяє держава, медицина не може не лише розвиватися, а й навіть існувати. Ми змушені створювати при лікарнях благодійницькі фонди, куди хворі вносять гроші, які потім використовують на їхнє ж лікування. Тому запровадження обов’язкового страхування — це єдиний вихід із ситуації, що склалася. На Заході ця система діє вже впродовж десятиріч, там розроблено механізми контролю за внесками, що не дозволяють маніпулювати. Відомо, що наймогутніші страхові компанії США є неприбутковими, оскільки лише мізерний відсоток від внеску йде в скарбницю самої компанії. Гадаю, що згодом такі механізми діятимуть і в нас, і тому певен, що запровадження обов’язкового медичного страхування — необхідний захід, що зможе дозволити вітчизняній медицині розвиватися.