Стратегiчний друг

Президент Росії Володимир Путін урочисто закрив у Києві Рік Росії в Україні. Першого квітня президент Польщі Александр Квасневський урочисто відкриє в Києві Рік Польщі в Україні. Росія й Польща — два ключовi зовнішні «виходи» офіційного Києва. Але очевидно, що вони мають не лише різні вектори, різні умови, різну мету. Москва та Варшава переслідують у своїх відносинах із Україною різні інтереси, часом — протилежно спрямовані, вони мають абсолютно різний вплив на українські події, вони належать до різних тенденцій розвитку й до різної якості сучасної політики, для них уже сьогодні світова система вимірюється різними категоріями. Проте обидві країни вважаються головними стратегічними партнерами України (щоправда, конкретна мета цього партнерства завжди залишалася загадкою). Попри це все, можна відразу сказати, що якщо Росія в Україні більш-менш відома, то Польща, складається враження, розташована десь дуже далеко, хоча Варшава від Києва трохи ближча за Москву. І в усякому разі, про намагання Варшави диктувати Києву свою політику не йдеться — хоча певна «опіка» мається на увазі. Масштабність Року України в Росії і Року Росії в Україні та стиль проведення практично дорівнювали заходам, характерним для радянських часів. Можливо, на Рік Польщі в Україні і Рік України в Польщі (2005-й) чекає те ж саме.

Польща з 1 травня стає повноправним членом Європейського Союзу. Це вже само по собі зумовить напрямок головного вектора всієї польської політики. Особливо з урахуванням того, що саме Польща разом з Іспанією стала винуватцем провалу останнього саміту ЄС в Брюсселі, де вирішувалися питання схвалення проекту європейської конституції, визначення кількості комісарів Європейської Комісії та депутатів Європейського парламенту від країн-членів тощо. Варшава тепер мусить «виправдатися» в очах «старих» членів ЄС, інакше її голос просто буде вартий набагато менше, ніж могло б бути. І тільки по тому можна буде говорити, що Варшав а зможе задіяти якісь серйозні ресурси, включно з «європейськими». Тобто з загального бюджету ЄС для вибудови нової конструкції «східного виміру» політики ЄС — а саме цю роль Польща намагається взяти на себе вже зараз. Наприкінці 2002 року було оприлюднено так званий non-paper польського МЗС, в якому містилися пропозиції до цього «східного виміру» — там, зокрема, вказувалося, що рівень відносин ЄС із Україною не повинен бути нижчим за рівень відносин ЄС— Росія, що Україна має отримати чітку перспективу свого можливого вступу до ЄС у разі виконання умов «копенгагенських критеріїв» (демократичний політичний розвиток, конкурентоспроможна ринкова економіка, свобода преси). Нещодавно польські дипломати розробили документ, який містить пропозиції стосовно майбутнього Плану дій Україна—ЄС: як стверджують в МЗС України, ці пропозиції вмістили в себе багато що з того, що Київ уже двічі передавав до Брюсселя (влітку й під час саміту Україна—ЄС). Польща, як заявляв міністр закордонних справ цієї країни Влодзімєж Цімошевич, є й буде речником України в таких організаціях, як НАТО та ЄС. Нарешті, Польща — чи не єдина європейська країна (хіба що окрім Великої Британії), яка завжди чітко заявляє, що Україна повинна бути прийнятою й до Північноатлантичного альянсу, й до Європейського Союзу по досягненні необхідних вимог. Польща — чи не єдина країна, яка чесно пропонує Україні — йдіть за нами, але вивчіть наші помилки. Таким чином, на політичному рівні Польща себе презентує як щирого друга України й без офіційних прив’язок у вигляді Року Польщі в Україні. Частота зустрічей між президентами Кучмою й Квасневським ще нещодавно практично дорівнювала частоті зустрічей Кучми з Путіним. Квасневський щиро підтримував Україну в часи її минулої дипломатичної ізоляції — бо він усвідомлює, що означає Україна для польської національної безпеки.

Політичний вплив Польщі на Україну навряд чи варто порівнювати з російським. Іще в ті часи, коли звучали фанфари з приводу встановлення українсько-польського стратегічного партнерства, в українському дипломатичному середовищі можна було почути зважену фразу: «Якщо ми мали з Росією, умовно кажучи, сто, а з Польщею — десять, то тепер із Росією так само маємо сто, а з Польщею — тридцять». За останні два роки спроби російського впливу на українські події стали давати результати у вигляді експансії російського капіталу, російських політтехнологій (найчастіше — безуспішних), ЄЕП, газотранспортного консорціуму, реверсу трубопроводу Одеса — Броди, договору про Керченську протоку — і це, очевидно, ще далеко не все. Варшава такими успіхами в Україні похвалитися не може й не зможе навіть після Року Польщі в Україні. Також завжди варто пам’ятати, що окрім того, що Польща була для України метрополією вже дуже давно й ті зв’язки так само давно перестали існувати, Польща ніколи не буде для України тим самим, чим була для Польщі Німеччина — і теж із очевидних причин, зокрема, наявності ресурсів.

Говорячи про бізнес-потенціал відносин, варто пригадати, що він далеко не невичерпний. Рік Польщі в Україні може привести до певного пожвавлення бізнес-контактів, особливо між Польщею та Східною й Південною Україною. Але це пожвавлення поки що не має шансів набути того ж значення, яке для України мають відносини із Росією. Польща не має енергоресурсів, вона не є стратегічним ринком ні для української металургії, ні для інших сировинних і напівсировинних товарів, які є основою українського експорту. Її компанії не мають в Україні свого політичного лоббі. Її бізнес і банки мають натомість проблеми в Україні (неповернення ПДВ, тиск місцевої влади тощо). В тому, що може запропонувати Польща, наприклад, допомога у встановленні західного стилю ведення бізнесу, у виході на західні ринки, — сьогодні мало хто в Україні зацікавлений серйозно. У той же час Росія пропонує прості й зрозумілі для вітчизняного бізнесу речі — непрозорі оборудки, силові або «договірні» методи розв’язання проблем, ринок для товарів, неконкурентоспроможних на західних ринках, позавчорашні технології й таке інше. Хоча з іншого боку, саме вступ Польщі до ЄС може підштовхнути поляків використати Рік Польщі в Україні для пошуку та реалізації нових можливостей чи через вільні економічні зони, чи іншими шляхами.

Рік Польщі в Україні може, за деяких умов, допомогти українцям знайти відповіді на начебто прості питання — чому, наприклад, поляки так хотіли до НАТО і ЄС, а не хотіли до СНД і ЄЕП? Чому пересічний поляк, за всіх проблем, живе набагато краще за пересічного українця? Чому Польща змогла так помітно випередити Україну в темпах свого розвитку? Чому українці їдуть до Польщі працювати й торгувати, а не навпаки? Уже це було б непоганим результатом, заради якого варто проводити офіційні Роки сусідів. А вже потім — урочисті збори, концерти, виставки чи імпрези з бігосом і «виборовою».