Ступор інтеграції

Реалізація проекту ЄЕП серйозно пробуксовує. Це засвідчила остання зустріч у Мінську Групи високого рівня (ГВР), в якій взяли участь високопосадові представники чотирьох пострадянських країн — України, Росії, Білорусі і Казахстану. Сторони сподіваються, що вивести зі ступору переговори вдасться після зустрічі президентів чотирьох держав. Швидше за все, вона відбудеться у рамках зустрічі лідерів країн СНД — у Казані 25—26 серпня.

Провал у втіленні ЄЕП очікувався давно. Прояви кризи у переговорах спостерігалися фактично одразу після української революції. Щоправда, все сталося не зовсім так, як того, можливо, хотілося б багатьом спостерігачам і експертам в Україні. Нова влада не стала категорично відкидати ідею пострадянської інтеграції, що було б цілком природно з огляду на те, що більшість міністрів нинішнього уряду категорично відкидали наміри колишньої влади реалізувати проект, який за своєю суттю суперечить проголошеному курсу на приєднання до Євросоюзу. Нинішнє керівництво, схоже, вирішило діяти партизанським методом, чим дуже роздратувало своїх партнерів- переговірників — не відмовлятися від участі в ЄЕП в цілому, однак погоджуватися лише на окремі документи, які дозволяють створити зону вільної торгівлі. Зрозуміло, що такий підхід не може влаштовувати Росію. Російські дипломати неодноразово наголошували, що зона вільної торгівлі їхній країні не вигідна, а тому вони очікують поступок і з боку України. Про що йдеться? Поступок може бути кілька, і серед них є чимало загальновідомих — створення регулюючого тарифного органу (наднаціонального за свою суттю, що суперечить базовому законодавству України), перехід до митного союзу (а це суперечить євроінтеграції держави)... Зрештою, може йтися і про політичний союз, про який, звичайно, в Москві у відкриту не заявляють, хоч і натякають, що ЄЕП — це прототип Євросоюзу.

Спроби решти учасників ЄЕП якимось чином вплинути на українську позицію поки що не увінчалися успіхом. Заяви представників української влади не піддаються жодним корективам — у них міститься один і той же тезис: зона вільної торгівлі. Представники ЄЕП намагалися змінити українські настрої навіть шляхом шантажу: мовляв, не хочете — без вас обійдемося... Проте погрози виглядали досить смішно, оскільки Мінську, Москві і Астані немає жодного сенсу створювати ще одне інтеграційне «дітище» (адже вже існує Євразійське економічне співтовариство, в який у свій час Кремль також намагався втягнути Київ). В останнє вплинути на Україну в такий спосіб спробував міністр промисловості і енергетики Росії Віктор Христенко, який перед зустріччю Групи високого рівня (29 липня), заявив, що бачить ЄЕП на першому етапі таким, що складається лише з трьох країн. Він нагадав, що наразі у тристоронньому порядку узгоджені всі 93 угоди, а з Україною — половина із них. «Робота переговірників виявила різні підходи до формату участі. Українська сторона почала змінювати підходи до формування пакетів і до своєї ролі, до своєї участі», — сказав Христенко.

Під час останньої зустрічі Група високого рівня розробила спеціальну доповідь для президентів чотирьох країн. У ній вміщені результати переговорів зі створення нормативної бази ЄЕП, а також розбіжності сторін з цього питання. «Є ряд питань щодо формування Єдиного економічного простору, які неможливо вирішити без глав держав», — заявив журналістам за підсумками 22 засідання ГВР з формування ЄЕП заступник міністра економіки України Андрій Березний.

«На сьогодні ЄЕП потрібен Україні як повноцінна зона вільної торгівлі без вилучень і обмежень», — наголосив він. Говорячи про кількість угод, застіпник міністра відзначив, що «тут важливо повернутися до принципових підходів України, пов’язаних з формуванням у рамках ЄЕП як першочергового етапу — зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень». «Мета і зміст роботи, яка зараз ведеться Україною, полягає у забезпеченні цього першочергового етапу. Тому з тих 93 проектів угод, що були сформовані, Україна працює на даному етапі за 40 проектами», — сказав Березний, підкресливши, що «усі ці 40 проектів пов’язані виключно з формуванням зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень».

Звідки взялося 40 угод? Справді, станом на травень цього року під час переговорів було підготовлено 93 проекти, що мають скласти основу правової бази ЄЕП. У тому числі — пакет із 29 проектів, які підлягали узгодженню та підписанню державами-учасницями ЄЕП у першочерговому порядку до 1 липня. Чого так і не сталося. Український уряд обмежив свою участь пакетом «14+1». Ці документи, на думку багатьох експертів (зокрема, фахівців Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України), здебiльшого не виходять за рамки поняття вільної торгівлі. Хоча, переконані експерти, існує низка сумнівних аспектів навіть цих угод. Можна було б піддати аналізу ці «смунівні аспекти», але чи існує в цьому необхідність, якщо вже зараз зрозуміло, що ЄЕП входить в стадію поступового відмирання... Якщо, звісно, своїх коректив на порядок денний не внесуть переговори між президентами в Казані.