Світ очима Сі Цзіньпіна

15 листопада Сі Цзіньпін став Генеральним секретарем Китайської комуністичної партії та головою Центральної військової комісії, отримавши найвищу владу над збройними силами Китаю. В березні він стане президентом КНР.

Як новий лідер Китаю бачить світ й який курс він обере для зовнішньої політики країни? Чи сильно його стиль та уподобання відрізняються від стилю та уподобань його попередника, Ху Цзіньтао? Відповіді на ці запитання визначатимуть відносини Китаю зі світом і навпаки протягом наступного десятиліття.

Лідери Китаю ставляться до влади зовсім інакше, ніж політичні лідери, скажімо, Сполучених Штатів. Американські політики мусять «продавати» свої ідеї та цінності виборцям, а китайським лідерам не треба інформувати ні пресу, ні безпосередньо громадськість ні про що, включаючи свої позиції щодо зовнішньої політики. Насправді, за винятком таких видатних особистостей, як Мао Цзедун та Ден Сяопін, лідери Китаю рідко накладали відбиток своєї персони на китайську дипломатію.

У цьому сенсі стиль лідерства Сі найбільш ймовірно продовжуватиме традиції його попередників. Незважаючи на те, що Сі має зовсім відмінний від Ху світогляд і погляд на світ.

Перш за все, Сі належить до покоління, яке виросло і вивчилося в основному в епоху китайських реформ, що справило визначальний вплив на їхнє життя. Китай відкрився світові у 1978 році, коли Сі та його однолітки були ще юнаками, які прагнули зрозуміти світ, що був за межами Китаю. Це покоління надихнув реалістичний підхід Дена до руйнування стін, що їх ліві радикали звели навколо Китаю. Це покоління вірить, що знання можуть змінити долю країни та її народу.

Коли це покоління прийме на себе лідерство, її представники використають свої знання і прагнення до інновацій у роботі. Вони однозначно готові вчитися в іншого світу, просуваючи національні інтереси Китаю за кордоном та заохочуючи до поступових змін у своїй країні.

Сі може з більшим реалізмом та гнучкістю підійти до найсуперечливіших дипломатичних питань Китаю, зокрема китайсько-американських відносин, аніж це робилося впродовж останніх років. Його візит до США у лютому 2012 року світова громадськість сприйняла як продовження візиту Дена у січні 1979. Сі поспілкувався з президентом Бараком Обамою та відвідав Пентагон. Він виголосив офіційну промову й зустрівся зі старими друзями, з якими ще юнаком познайомився в штаті Айова. Він проявив цікавість до американської культури, так само як і Ден у 1979-му. Він їв шоколад і дивився ігри НБА.

Найважливіше те, що замість того, аби проводити незліченні години за нудними дискусіями на політичні та стратегічні теми, він прямо й енергійно говорив про існуючий стан китайсько-американських відносин. «Тихий океан достатньо широкий, щоб розмістити дві великі країни — Китай і США», — прозвучала заява. Незадоволений політикою Америки щодо Азії, Сі залишився спокійним, але наголосив, що «не можна занадто сильно сподіватися на військову міць, коли йдеться про дипломатію в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні».

Так само Сі намагався уникати серйозних дискусій щодо прав людини, говорячи просто: «найкраще бути не може, може бути тільки краще». По суті, він намагався показати, хоч скільки б було питань, суперечок і навіть потенційних конфліктів між Китаєм та США, лідери обох держав мають розглядати їх у співпраці та щиро. Лідери не повинні зациклюватися на деталях, що спричиняють підозру в нещирості мотивів своїх колег, інакше не зможуть побачити глобальну картину.

Упевненість Сі спостерігається у внутрішній політиці Китаю. Його покоління більш упевнене у необхідності реформ, аніж попередні лідери, завдячуючи не стільки офіційній ідеології, скільки надзвичайним досягненням країни впродовж останніх трьох десятиліть. Практично Сі може виявитися націоналістом, адже його покоління, як і покоління батьків-засновників Народної Республіки, мріє про те, щоб Китай став більш сильною і процвітаючою країною. Нові лідери держави хочуть, щоб увесь світ їм аплодував, але ще більше вони прагнуть вітчизняних овацій.

Як і попередні китайські лідери, Сі твердо вірить, що світ повинен поважати авторитет Китаю у вирішенні своїх внутрішніх питань. Тому він охоче прагнутиме показати дипломатичну потугу, якщо Китаю буде кинуто виклик на світовій арені. Його промова у Мексиці 2009 року яскраво продемонструвала це. «Деякі іноземці з товстими животами не знайшли собі кращого заняття, ніж вказувати пальцем на нас», сказав він. «По-перше, Китай не експортує революцію; по-друге, ми не експортуємо голод і бідність; і, по-третє, ми не зачіпаємо вас. Що ще можна тут сказати?»

Сі розуміє, що світ очікує бачити Китай не лише кращим, а й таким, що докладає зусиль на розбудову кращого світу. Він буде сильним і вольовим лідером, але таким, який розуміє світ із прагматичного боку і знає, як плідно співпрацювати зі своїми іноземними колегами.

Насправді його візит до США 2012 року залишив по собі два враження. Перше — що він лідер, який почувається невимушено, як перед телевізійними камерами, так і без них. А друге — він не боїться трохи пожартувати. Такими простими проявами людяності Сі може спричинити революцію у дипломатії Китаю.

ЧЖУ Фен, заступник директора Центру міжнародних та стратегічних досліджень, Пекінський університет.