Свято Мережі
Сьогодні — Міжнародний день Інтернету. Цю дату обрано з двох причин. 4 квітня є днем смерті святого Ісидора Севільського, автора першої в світі енциклопедії, творця системи перехресних посилань, покровителя учнів, студентів і останні десять років (принаймні неофіційно) — усесвітньої мережі як такої. Так само дата 4. 04 схожа на помилку HTTP 404 — код відповіді, котрий означає, що запитуваної інформації не знайдено, — це одна з найбільш упізнаваних веб-абревіатур.
Є так само альтернативні дати: 17 травня — цього дня 1991-го було затверджено стандарт для сторінок WWW, із якого й починається будь-яке посилання. В Україні День національної мережі — 14 грудня. Дати, утім, не такі важливі, як те, що за ними стоїть.
Оди, які регулярно співають Інтернету, давно вже перетворилися на загальне місце. Справді, Інтернет — лише засіб, нічого не вартий без людей, і його день святкують регулярно, коли ті, хто сидить за моніторами, намагаються щось змінити в цілком реальному світі. Особисто для мене ще одним доведенням могутності мережі (чи павутини, як її ще називають) стали минулі вихідні.
У суботу в Києві — паралельно з десятком європейських міст — відбувся марш проти вбивств бездомних тварин в Україні. Раніше такі демонстрації, як правило, влаштовували зоозахисники — опікуни собак і котів у своїх районах. Акції були небагатолюдними, мали дещо сектантський характер, бо замикалися в рамках однієї й тої самої спільноти. Цього разу, однак, відбувся справжній прорив, бо долучилися ті, хто домовився про це через Facebook. Результатом стала найчисленніша зоозахисна демонстрація за весь час існування цього руху в Україні із серйозним резонансом у ЗМІ (зокрема, детальніший звіт — у вчорашньому «Дні»).
Того ж дня кількома кварталами вище, біля Золотих воріт, а потім — біля Міносвіти, позапартійна ліва молодь влаштувала свій протест — знов-таки в рамках Загальноєвропейського дня соціальних протестів — проти комерціалізації освіти й медицини, нового грабіжницького Трудового кодексу й інших чудасій, які уряд готує нам під виглядом «реформ».
У суботу й неділю, два дні поспіль, тривав фестиваль на захист Пейзажної алеї, котрий, власне, і відбувався просто неба в цьому обожнюваному киянами місці, із чудовими рок-групами, зокрема — «Топор Оркестра», «Вася Клаб» і «Грозовська Бенд». Міністерству закордонних справ після цього фестивалю буде набагато важче втулити на Пейзажку омріяне багатоповерхове неподобство.
Три цілком різні акції з різними цілями й вимогами, однак скоординовані через павутину, організовані громадянами, а не партіями, — це і є правдивий День Інтернету, найкраща відповідь буркотунам, котрі ремствують щодо пасивності українців, переконливе підтвердження того, що громадянське суспільство діє і відвойовує дедалі більшу територію не тільки в Києві, а і в Україні. Громадянське суспільство, чутливе до чужої біди, різнокольорове і різноманітне, саме по собі і є мережею вільних людей, проти якої рано чи пізно виявляється цілковито безсилою будь-яка тиранія.
...І наша газета також є частиною цієї Мережі. Член Національної спілки журналістів з Херсона, оператор верстатів ПАТ «Гідросила» із Кіровограда, студенти Волинського національного університету імені Л. Українки, екс-начальник Головного управління інформації Полтавської ОДА. Чи може щось об’ єднувати цих людей? Цілком. Це — читачі та учасники веб-проекту «Дня» «Україна Incognita». Свято Мережі має бути також Святом Якості в Мережі.
