Сильний хiд

Учора вдень Президент України Леонід Кучма своїм Указом призначив міністром оборони України секретаря Ради національної безпеки й оборони України Євгена Марчука.

Попередник Є. Марчука на цьому посту, генерал армії Володимир Шкідченко подав рапорт про відставку минулої п’ятниці, 20 червня, під час наради за результатами відвідування Президентом Леонідом Кучмою частин і підрозділів Збройних сил України, дислокованих у Криму. На нараді, у якій брали участь прем’єр-міністр Віктор Янукович та керівники силових відомств і Ради національної безпеки й оборони, Президент висловив невдоволення темпами реформування української армії та відсутністю чіткої програми військової реформи. Л. Кучма наголосив, що Україні необхідні «значно менші, сучасні, добре озброєні, підготовлені, боєздатні Збройні сили», тоді як сьогодні наша армія є однією з найбільших у Європі і, разом із тим, «однією з найменш боєздатних, як виявляється».

Це завдання — скорочення чисельності українських ЗС, підвищення їхньої боєздатності та приведення їх у відповідність до європейських стандартів — і повинен тепер вирішувати Євген Марчук.

Вибір Президента видається логічним. Один із плюсів нового призначення — великий досвід роботи Є. Марчука у виконавчій владі. Нагадаємо, що Євген Марчук був державним міністром з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій в Україні з червня до листопада 1991 року. З листопада 1991 до липня 1994 року — глава СБУ. Генерал армії України.

У липні 1994 року його призначено віце-прем’єр-міністром України, 31 жовтня 1994 року — першим віце- прем’єр-міністром України. Із 3 березня 1995 року — в.о. прем’єра, перший віце-прем’єр. Із 8 червня 1995 до 27 травня 1996 року — глава українського уряду. Є. Марчука обирали депутатом Верховної Ради України 13 го і 14-го (2-го і 3-го) скликань, вінпрацював членом комітету Верховної Ради з питань оборони та державної безпеки, очолював парламентський комітет із питань соціальної політики та праці. Брав участь у виборах президента України 1999 року, здобувши підтримку 2138356 виборців (8,13%). До речі, у світовій практиці, мабуть, не так багато випадків, коли опонент діючого глави держави на президентських виборах стає спочатку секретарем Ради безпеки, а згодом — міністром оборони.

Леонід Кучма неодноразово направляв Євгена Марчука на «гасіння пожеж». У тому числі й тих, які спалахували з вини наших військових. (Заради справедливості слід зазначити, що Рада національної безпеки й оборони України за останні кілька років проаналізувала чимало конфліктних ситуацій і в інших сферах, чим, до речі, накликала на себе гнів багатьох невдоволених діями та рекомендаціями РНБОУ «зацікавлених осіб».) Секретар Ради безпеки очолював комісію, яка розслідувала обставини загибелі російського Ту 154, якого 4 жовтня 2001 рокузбила над Чорним морем українська ракета (що спричинило відставку тогочасного міністра оборони Олександра Кузьмука і призначення в листопаді 2001 року на цей пост Володимира Шкідченка). І саме від Марчука громадськість дізналася — після довгих заперечувань воєначальників — правду про причини катастрофи. Під керівництвом Є. Марчука працювала й комісія, яка відтворювала картину Скнилівської трагедії.

За безпосередньої участі секретаря РНБОУ здійснювалися практично всі найважливіші за останній час кроки у зовнішній політиці нашої держави. 23 травня минулого року на засіданні Ради було вирішено розпочати процес вступу України до НАТО. Доклав зусиль Є. Марчук і до того, щоб Україна була представлена на Празькому саміті НАТО в листопаді минулого року, хоча багато хто умовляв Президента не їхати в Прагу. Аргументація секретаря Ради безпеки виглядала солідно і тоді, коли Верховна Рада прийняла рішення про відправлення українського батальйону РХБ-захисту до Кувейту, що згодом визнали правильним навіть політичні опоненти влади. Ситуація повторилася і в момент нещодавнього голосування з питання про відправлення українського миротворчого контингенту для участі в міжнародних стабілізаційних силах у післявоєнному Іраку.

У цьому контексті призначення Євгена Марчука міністром оборони свідчить про рішучість Президента впорядкувати і прискорити процес реформування Збройних сил. Імовірна мета такого прискорення — досягнення таких кондицій Збройних сил, які дозволять ставити питання про План дій щодо членства у НАТО у найближчій перспективі.

Можна припустити наявність й інших мотивів. Володимир Шкідченко, якого багато експертів одностайно називають високим професіоналом, але не політиком, має хорошу репутацію на Заході. Але авторитет Євгена Марчука там не менш високий. (Підтвердження цьому — його, зокрема, зустрічі з високопосадовцями, наприклад, американськими, практично недоступними для більшості українських візитерів.) Тим більше, що певної «політизації» посади міністра оборони в даних обставинах, зокрема, зовнішньополітичних, навряд чи вдасться уникнути. Досить змістовно буквально за кілька годин до оприлюднення цього кадрового Указу Президента вимоги до нового міністра оборони сформулював заступник голови державної комісії з питань реформування, розвитку ЗС України, інших військових формувань, озброєнь і військової техніки Володимир Горбулін. На його думку, новий глава військового відомства повинен, по-перше, добре розумітися на всіх проблемах, які існують сьогодні у Збройних силах України, а по-друге, — «мати сильну волю і порядність». «В іншому разі працювати з колом проблем, що стоять перед ЗС, буде дуже важко», — сказав В. Горбулін.

Що ж до самого Євгена Марчука, то він, погодившись прийняти це призначення, взяв на себе дуже важку ношу.

Представляючи учора Євгена Марчука членам колегії Міноборони, Президент України серед першочергових завдань цього відомства назвав створення «цивільного міністерства, здатного втілювати в життя сучасні методи керівництва Збройними силами» і забезпечення імплементації закону про демократичний цивільний контроль над ЗСУ та іншими військовими формуваннями (прийнятого Верховною Радою 19 червня. — Ред. ), а також завершення розмежування повноважень між Міноборони та Генеральним штабом Збройних сил України. На думку Леоніда Кучми, у нового міністра достатньо досвіду для забезпечення належного виконання обов’язків міністра оборони в нових умовах. «А я вважаю, що вони справді нові та вимагають додаткових зусиль Міністерства оборони, колегії та країни загалом», — додав Президент.

КОМЕНТАРI

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Це призначення, на мою думку, є продовженням негласного демонтажу механізму коаліційності, про який так багато говорили. Зрозуміло, що силовики повинні підпорядковуватися Президенту, але було б доцільним провести консультації з парламентом, обговорити кандидатуру нового міністра.

Другий момент цього призначення, можливо, пов’язаний з тим, що влада нині розглядає армію як одну із сфер, де робитимуться демонстраційно-реформаційні кроки, пов’язані з проголошенням курсу на євроатлантичну інтеграцію. Я думаю, що фігура Марчука в цьому плані виявилася найприйнятнішою, оскільки останнім часом саме він активно лобіює цей напрямок і саме з його ім’ям пов’язані певні наміри та плани.

Якщо говорити про наслідки, то, як мені здається, можливі серйозні зміни в кадровій політиці Міноборони. Я не виключаю, що вони матимуть радикальний характер і будуть передумовою структурної реформи Збройних сил.

Сергій ЗГУРЕЦЬ, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Це досить несподіване рішення. Воно цікаве тим, що виводить посаду міністра оборони з тих політичних розборок, які б обов’язково виникли у разі призначення на цю посаду особистості меншого масштабу з чітко вираженими політичними інтересами. З іншого боку, це означає, що військовим проблемам приділяють серйозну увагу, бо Марчук знає реальний стан справ в армії. Крім того, з його призначенням можна говорити про те, що Марчук матиме можливість узгодити реформування армії з реформуванням інших силових структур і таким чином провести комплексну реформу оборонної системи держави. Думаю, він на це здатний. Після призначення Марчука навряд чи можна говорити про те, що посада міністра була предметом політичного торгу. Думаю, насамперед він поставить перед собою завдання досягти реалізації тих програм, які вже були прийняті раніше, в тому числі за участю РНБОУ. Це програма реформування армії, прискорення темпів оборонного аналізу, який адаптує українську армію до вимог НАТО (for-ua.com).

Леонід КРАВЧУК, народний депутат України, лідер фракції СДПУ(О):

— Призначення Євгена Марчука міністром оборони оцінюю позитивно. Практика призначення на керівництво армією людей, які працювали у спецслужбах, існує у всьому світі. Людина, яка працювала у спецслужбах, багато що у державі, в тому числі й армію, знає зсередини. Євген Марчук має досить високий професійний рівень у військовій сфері. Водночас, його можна вважати цивільною особою. Що стосується питання про кандидатуру нового секретаря РНБОУ, його вирішуватиме тільки сам Президент.

Олександр МОРОЗ, лідер фракції Соцпартії України:

— Це почесна відставка Є. Марчука з посади, яка стосується політики, і звільнення місця для іншого претендента. У зв’язку з новим призначенням ситуація у Збройних силах України не погіршиться, оскільки погіршення не може бути — куди вже далі?

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

— Рада національної безпеки та оборони, секретарем якої був Євген Марчук, є органом швидше консультативним. Його функція — готувати позицію Президента з різних питань, він не може проводити якусь самостійну політику. Статус же Міністерства оборони дещо інший, воно є структурою виконавчої влади. До того ж там давно назріли і перезріли реформи — останніми роками змінювалися перші особи, але особливих успіхів у реформуванні досягнуто не було. Очевидно, Президент України Леонід Кучма вирішив довірити цю ділянку роботи перевіреній та надійній людині. Людині, яка, з одного боку, не є частиною тієї системи, оскільки ніколи не була у Збройних силах. З іншого — цілком у курсі проблем, пов’язаних з нинішніми вимогами до національної безпеки, потенціалу та можливостей армії. Думаю, що Президент неодноразово обговорював з паном Марчуком проблеми армійської реформи, вони були предметом розгляду на засіданнях РНБО України. Напевно, Леонід Кучма дійшов висновку, що Євген Марчук має чітке бачення цих питань, і він доручив йому навести лад і повести процес реформування рішучішими темпами. Важливим є і той момент, що нині ми беремо відповідні зобов’язання перед західними партнерами у зв’язку з курсом на євроатлантичну інтеграцію. Є. Марчук був учасником усіх переговорів, які вела Україна з представниками НАТО, чудово розуміє завдання і проблеми, які є у цій сфері. І цілком природно, що саме він реалізовуватиме переведення Збройних сил на ті стандарти, які необхідні для зближення України з євроатлантичною спільнотою. Отже, рішення Президента можна вважати цілком логічним і обгрунтованим.