«Синдром Затулiна»,

Голова міжнародного комітету Ради Федерації Михайло Маргелов також негативно висловився в інтерв’ю РІА «Новости» про блок «Наша Україна». «Для Росії було б протиприродно підтримувати опозиційний блок Віктора Ющенка, що йде на вибори з відверто русофобською програмою», — сказав Маргелов, додавши, що «в першій десятці списку збанкрутілих «націонал-демократів» значиться ім’я колишнього міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка. Цей міністр свого часу прославився навіженою прозахідною політикою, що ведеться під прапором «дерусифікації», тобто русофобії». «Рим зрадникам не платить», — заявив Маргелов. «Модернізація кожної країни — її внутрішня справа, яка вимагає не гри в піддавки, а раціональної та конструктивної співпраці з Заходом. А у випадку України — одночасно такої ж співпраці з Росією, оскільки при всьому старанні тарасюків та інших трьохсотрічні родинні зв’язки братніх народів розірвати неможливо», — сказав наприкінці голова міжнародного комітету Ради Федерації.

Михайло Маргелов, щоправда, зробив застереження, що навіть прихід до парламенту України таких людей, як Віктор Ющенко, не зможе зіпсувати відносини між двома країнами. «Часи, коли Росія соромилася голосно говорити про свої національні інтереси, минули, — зазначив він. — Тепер ми відкрито заявляємо, що Україна, як суб’єкт міжнародних відносин, являє собою особливий інтерес для Росії». Він також зазначив, що для Росії «небайдужий зовнішньополітичний курс держави, розташованої на її південно-західних рубежах». Ще раніше, щоправда, набагато стриманіше щодо українських виборів висловився керівник путінської адміністрації О. Волошин. Очевидно, патріоти з Держдуми зрозуміли це як карт-бланш. Стиль і тон заяв російських парламентаріїв-міжнародників змушують у черговий раз пересвідчитися в тому, що деякі високопоставлені кола в сусідній державі, близькі за духом до оголошеного в Україні за втручання у внутрішні справи персоною нон-грата одіозного «фахівця з питань СНД» Костянтина Затуліна, досі поводяться за принципом покинутого чоловіка, який втручається в життя колишньої дружини і то вимагає, щоб вона повернулася до нього, то відстоює принцип «не діставайся ж ти нікому». У даному ж випадкові йдеться не про родинний скандал, а про стосунки двох незалежних держав. Мабуть, у Держдумі майже всі визнають, що безглуздо заявляти, що в Німеччині на багатьох керівних постах перебувають онуки тих, «хто стріляв у наших дідів», але відмовитися від пильного вивчення родоводу українських політиків не можуть. Багато російських політиків, схоже, досі зазнають серйозних труднощів з усвідомленням того факту, що Україна й Росія — це дві країни й дві історії.

Незалежно від ставлення до блоку Віктора Ющенка, не можна не визнати, що заяви, подібні до висловлювань панів Рогозіна та Маргелова, — це втручання у внутрішні справи України. Такі виступи «професійних патріотів» з російського парламенту лише приведуть до зростання рейтингу українських «професійних патріотів», і у відносинах двох країн може з’явитися штучно створена больова точка.

Віктор Ющенко, Борис Тарасюк і Геннадій Удовенко вчора назвали заяви «окремих представників Росії» грубим втручанням у внутрішні справи України.

КОМЕНТАРI

Сергій ТЕЛЕШУН , доктор політичних наук:

— Ось і росіяни офіційно беруть участь в українських передвиборних перегонах. Я згадую заяву посла Росії про те, що Росія не бере участі в нашій передвиборній кампанії. Але тепер ми можемо говорити про конкретні справи. Депутат Думи Рогозін, до речі, не озвучує думки президента Росії, хоч експерти вважають його одним із найбільш перспективних кандидатів на пост міністра закордонних справ і він досить тісно координує свою позицію з виконавчою вертикаллю. А щодо заяви Волошина — то це на сто відсотків є заявою російської виконавчої влади, незалежно від того, чи це була його особиста ініціатива, чи ця ініціатива має конкретні домовленості з українськими політиками, зокрема з українським колегою Волошина — Литвином. Тепер держсекретарю США залишилося заявити, на які політичні сили вони ставитимуть, і тоді вже можна абсолютно погодитися з тим, що Україна стає місцем змагання інтересів цих двох держав. Хоч я впевнений, що появу цієї заяви було ініційовано українською стороною, окремими політиками. Інше питання — чи це просто заява, чи за нею стоять якісь конкретні дії. В Одесі Путін заявив, що вони не будуть підтримувати жодну політичну силу, а працюватимуть із тими політичними силами, з якими можна налагодити співпрацю. Мені здається, росіяни вчинили досить розумно — вибирай заяву, яку хочеш, — або Путіна, або Волошина. По-друге, це засторога тим чи іншим політичним силам в Україні — на кого орієнтуватися, якщо вони хочуть мати підтримку, як у парламенті, так і в бізнесі. І третє. З іншого боку — це сигнал для промислового лобі (особливо — у сфері приватизації та нафтогазової промисловості), що працює з Росією, — на кого орієнтуватися. Думаю, частково ці заяви вплинуть на рейтинги названих політичних сил. Інше питання, що заяви зроблено політиками, які в Україні практично невідомі, хіба що експертам. Але рейтинг цих сил на Сході і частково у центрі зростає. Так само, як зростає рейтинг блоку Ющенка — не тільки у західних, але й у центральних регіонах, особливо в Києві.

Олександр ДЕРГАЧОВ , політолог

— Тут уживаються далекосяжні задуми й неадекватність конкретних кроків конкретних російських політиків. Росії дуже важливо, щоб українська влада була для них зрозумілою й якомога більше залежна від них. Москва випереджає Київ у відносинах із Заходом, і для неї важливо закріпити це лідерство — щоб Україна дозволяла собі якісь кроки в бік Заходу лише з дозволу Росії. Звичайно, йдеться про президентські вибори, про те, які сили повинні бути основними й найбільш дієздатними на етапі від парламентських до президентських виборів. І, звичайно, це — частково виконання прохання друга-Кучми. Оскільки для нього це важливо.

Політично активна частина населення — «в матеріалі», щоб у цьому всьому розібратися. Але такі ходи, за всієї примітивності, можуть виявитися більш-менш дієвими, оскільки є й нетямуща частина українського електорату. Якій потрібні прості відповіді на складні запитання. А тут є зрозуміла Росія, така сама, як ми, що не відійшла далеко від радянського минулого. І вона пропонує підтримку, дружбу, стабільність. Очевидно, що все це — лише далекі підступи до тієї масованої гри проти Ющенка, якої слід чекати.

Володимир ФЕСЕНКО , Бюро політичного консалтингу «Пента»:

— Заява О. Волошина, безсумнівно, є спробою вплинути на виборчий процес в Україні. Чітко позначено і на користь кого, і проти кого її зроблено. Відразу потрібно зазначити, що загальноприйняті правила міжнародної політкоректності тут порушено. До того ж фраза про «співпрацю» іноземної держави з конкретними політичними силами дуже двозначна. На місці конкурентів згаданих О. Волошиним сил, я б звернувся до Центрвиборчкому з вимогою розібратися у ситуації та з’ясувати, яка співпраця мається на увазі, чи немає у цьому випадку порушення закону. З формального погляду заяву О. Волошина можна розглядати як передвиборну агітацію, і тоді він порушив ст. 56 Закону про вибори народних депутатів (відповідно до п.1 цієї статті, особам, які не є громадянами України, забороняється брати участь у передвиборній агітації). Було б цікаво, якби наш Центрвиборчком виявив принциповість і виніс офіційне подання керівнику Адміністрації Президента Росії. Не думаю, що заява О. Волошина матиме якийсь істотний вплив на хід виборчого процесу і результати виборів. По- перше, зараз не 1994 рік і російський чинник не відіграє такої помітної ролі у мотивації електоральної поведінки наших громадян. По-друге, О. Волошин — не та фігура, до якої прислухатимуться виборці, які ще сумніваються. Швидше навіть навпаки, враховуючи його напівскандальну репутацію. Ось якби таке сказав В. Путін, тоді можна було б говорити про певний електоральний ефект. Якщо так буде йти і далі, то скоро українські політики їздитимуть до Москви за найвищим благословенням, як руські князі їздили за ярликом до татарських ханів. « Форум » (www.for.com.ua)