Театр вищого ступеня

Позавчора в Києві закінчилися гастролі Московського театру «Майстерня Петра Фоменка».

Уже зараз можна сказати, що спектаклі «Майстерні» — легкі, талановиті, іскрометні — стали найбільш яскравою подією останнього сезону. Резонанс від цих гастролей вийшов далеко за межі вузькотеатральних кіл. І, як кожне безперечно талановите явище, «Майстерня» викликала справжній вибух найрізноманітніших думок, оцінок, думок. Ми звернулися до декількох глядачів, чия думка має авторитет у художніх колах Києва, із проханням прокоментувати спектаклі «фоменків».

Михайло РЄЗНИКОВИЧ, художній керівник театру ім. Лесі Українки:

— Я вважаю, що «Майстерня Петра Фоменка» — це дуже перспективний творчий колектив. Усі показані ними спектаклі справили величезне художнє враження. Після Московського театру «Современник» початку 60-х років я, чесно кажучи, не зустрічав такого живого творчого організму, народженого на студійній основі.

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, сценограф, кінорежисер:

— Це театр, який стоїть на класичній базі. Найбільше мені сподобалася стабільність акторської гри. Вони ніде не проколюються, особливо актриси. Якісь речі дуже добре зроблені. Мені дуже запам'яталася, наприклад, сцена у «Вовках та вівцях», коли двоє акторів сидять на дивані і просто розмовляють. Ніяких ефектних мізансцен, яскравих авангардних прийомів, а зал — у повному захваті. Режисерська робота зорієнтована на акторський організм і на тонкість гри.

Можливо, в перших двох спектаклях — «Володимир III ступеня» і «Дванадцята ніч» — позначається те, що це хоч і першокласний, але студентський театр. А от «Вовки і вівці», вже без знижок, дорослий спектакль. Я вважаю, що головна якість «Майстерні», — і вона, до речі, втрачена в Києві, — в тому, що актори, граючи на гротеску, залишаються при цьому цілком природними. Вони, кажучи образно, не беруть на себе дуже велику вагу, яку не можуть підняти. Легкість у них надзвичайна, за всієї традиційності самого цього театру. А от із погляду сценографії вони більш уразливі: в деяких випадках вона в них просто ніяка.

Андрій ПРИХОДЬКО, режисер Київського Молодого театру, вихованець «Майстерні»:

— Я здебільшого стежив за публікою. А київська публіка — надзвичайна. Вона і вельми вимоглива, прискіплива, але і чутлива. Артисти «Майстерні» в захваті від київського глядача, від тої атмосфери взаєморозуміння, спільної мови між залом і сценою. А щодо гри, то її якість змінюється в залежності від реакції залу. Публіка, можна сказати, дихала в унісон із спектаклями. Тому і актори грали з більшим захопленням.

Всі показані вистави — старі, йдуть багато років. На мою думку, правильно визначено порядок вистав. А в самих постановках я побачив зміни внутрішнього плану: актори подорослішали. Раніше вони брали своєю віковою свіжістю, привабливістю молодості, а тепер видно, як викристалізувався їх талант, зросла професійна майстерність.