Телевізійні граблі

Як причини такого безпрецедентного для вітчизняної журналістики кроку було названо, фактично, ті, про які повідомляв "День" учора: політичний тиск з різних боків, що перейшов останніми тижнями у реальні загрози життю каналу і конкретних журналістів (зокрема, самого Олександра Ткаченка, з його слів). "Ми вирішили пожертвувати своєю програмою, щоб не ставити під удар весь ефір каналу", - фактично повторив Олександр Ткаченко вчорашнє припущення "Дня".

При цьому, однак, конкретні політичні сили, що здійснюють тиск на "1+1", названо не було. Не було й звичних для Олександра Роднянського жорстких і надто певних випадів у бік Верховної Ради, яка відома своєю нелюбов'ю до його "дитяти". Щоправда, як головні (!) приклади політичної війни з каналом було названо ухвалу, прийняту Верховною Радою: про початок мовлення ГУРТу; про позбавлення права телекомпаній, що мають у своєму статутному фонді понад 10% іноземних інвестицій, на політичну рекламу; про право - на час виборів - регіональних телекомпаній перекривати програми національних каналів, що, за словами Роднянського, завдає непоправної шкоди комерційним інтересам "1+1". Але хто ж усерйоз сприйме ці ухвали, на багато з яких, до того ж, Президент напевно накладе вето, про що він сам і повідомляв?!

Леонід Кравчук, який свого часу, як відомо, намагався закрити "Гравіс", на запитання журналістів про свободу слова в Україні якось відповів: "Те, що було за мене - це "квіточки". Адже яка різниця між цензурою і контролем за ЗМІ? Цензура - це коли вас "ріжуть". А контроль - коли ви "ріжете" себе самі".

Очевидно: йдеться про тиск із зовсім іншого боку, більш "рідного" для компанії "1+1", серед особливо впливових покровителів якої називають Вадима Рабиновича, наближеного до Президента. Так, власне, прискіпливі журналістські запитання змусили Олександра Ткаченка на декілька хвилин "втратити пильність", і на пряме звинувачення його і Роднянського у "професійному боягузтві" буквально прохопитися: "Який сенс боротися з людиною, яка перевершує тебе в силі, зрості й можливостях ставити підніжки?!"

Порушивши "правила "гри", Олександр Ткаченко в якийсь момент "урвав терпець" того, хто "тримає руку на кнопці". І в цій ситуації, до речі, поспівчувати можна передусім Роднянському, який в результаті міг позбавитися всього каналу. Бо, як відомо, і на цивілізованому Заході, на який не раз звучали посилання на брифінгові, журналісти працюють за тими ж правилами, за якими їм платять зарплатню. Інша справа, що у них є можливість вибору - у кого цю саму платню отримувати. На нашому ТБ, за відсутності реального плюралізму впливових і фінансово могутніх політичних сил, на жаль, такого вибору немає. Ось і доводиться конфлікт між бажанням і неможливістю "дотриматися професійної честі й зберегти своє обличчя" дозволяти ніби-то добровільною ухвалою "відійти в бік від політики".

Однак найбільш згубна ситуація - для самої влади. Якщо навіть такій програмі, як "Післямова", що ніколи не була опозиційною до Президента і завжди намагалася балансувати на грані, викручують руки - можна собі уявити, що буде найближчим часом відбуватися з усією "незалежною" пресою незалежної України. Наша газета на собі це відчула не раз, пройшовши взимку через десяток перевірок десятків організацій. Зараз тотальний тиск на ЗМІ розкручується з новою силою.

До речі, найбільш непроясненим моментом у заявах Роднянського і Ткаченка була їхня впевненість у тому, що "Післямова" зможе виходити після 5 квітня, незважаючи на марафон президентських виборів. Мовляв, "поняття про свободу слова в Україні періодично змінюється - то в гірший, то в кращий бік, і ми сподіваємося, що після виборів політики порозуміються". Подібна "свята віра компаньйонів піддається тільки одному поясненню: очевидно, взамін на обіцянку творців "Післямови" піти у відпустку на час парламентських виборів, їм пообіцяли не знищувати програму назавжди.