Ті, що застрягли в міжчассі

Колишні дніпропетровські комсомольці сьогодні відзначають 90-річчя власного осередку. До цієї дати під патронатом міського голови Івана Куліченка відбудеться низка заходів, а апогеєм святкування буде встановлення монумента дніпропетровському комсомолу, кошти на який зібрали силами і заможних, і не дуже, його «вихованців». Власне, цей факт і спонукав нас до роздумів: звідки ж така зворушлива ностальгія по тих часах, особливо у людей, які на сьогодні мають значні статки, респектабельність, можливість бачити західний світ і, більше того, бути його частиною?

Звісно, не можна виключати, що колишні комсомольці, а сьогодні успішні бізнесмени, політики, науковці або прості пенсіонери сумують за молодістю. Очевидно, доля сентиментів у цьому є. Проте не менш очевидно, що в цій ностальгії по комсомолу є ще одна (а може, й не одна) складова.

Комсомол як резерв Компартії був її дзеркальним відображенням. На відміну від ідейних активістів, які щиро вірили в місію побудови комунізму, їхні більш амбіційні ровесники, що змогли прийти до керівництва комсомольськими осередками, з молодих років відчули блага перебування хоч при скромній, але посаді. Всесильна «шара» в більшості випадків перемагала й ідеї, й моральні принципи. Свого апогею весь фарс під назвою ВЛКСМ досяг (разом із усією системою) в 1980-х. У цей час на потрібному місці опинились люди, які зуміли зорієнтуватися в буремних подіях і осідлати хвилю, заробивши чималі статки і дивіденди, якими користуються й досі. Проте час вимагав і наступного — основного — кроку, але більшість комсомольських лідерів, очоливши суспільно-політичні процеси вже в незалежній Україні, цього так і не зробили. Цей крок — зміна власного світогляду: само-, часо- і простороусвідомлення. Не переорієнтувавши свої знання, можливості та ресурси у відповідності з вимогами часу, колишні керівники комсомольських осередків так і залишились у душі вічними комсомольцями, що люблять халявні бенкети і сауни, в середовищі дикого капіталізму, створеного їхніми власними руками. Вони застрягли у міжчассі. Парадокс цього стану в тому, що якби не розвалилась система, вони б ніколи не мали всього того, що мають зараз, але саме вони найбільше ностальгують за тими часами.

Але у світі є інші приклади — того, що можна було інакше, і зміни свідомості були можливі. Олександр Квасьневський — комсомолець з великим стажем — змінивши власний світогляд, змінив свою країну й привів Польщу до Європи. Тож данина бурхливій молодості — справа непогана, але вже час шукати вихід з міжчасового простору, в якому силами комсомольців-активістів опинилася вся країна.