Тонули й будемо тонути

Як свідчить статистика МНС, більшість нещасних і летальних випадків на водах в Україні відбувається не на морському узбережжі, а на річках та озерах. У той же час, як повідомив «День» заступник голови Центральної ради товариства порятунку на водах України Микола КОНОТОПЕЦЬ, «незрозуміло, чим керувалося Міністерство фінансів, припинивши фінансувати державну Рятувальну службу, переклавши цей обов’язок на ТРВОД, яке само ледве зводить кінці з кінцями». За його словами, літній купальний сезон тепер обслуговувати практично нікому, бо якщо в деяких областях службу взяли на фінансування держадміністрації та місцеві бюджети, то в інших областях справи зовсім плачевні.

У той же час, за словами старшого зміни рятувальників рятувальної станції № 3, водолаза I класу Михайла Лисицького, останнім часом рятувальну службу почали нормально фінансувати, закуповувати обладнання та екіпірування, з’явилася можливість запровадити кілька нових постів і станцій. За його словами, поліпшення ситуації порівняно з початком 90-х років стало можливим завдяки тому, що київські рятувальні станції, а їх нині 14, фінансуються Державним комунальним підприємством «Плесо». Але очевидно, що досить регулярне фінансування не знімає всіх проблем: зарплата рятівника I класу становить близько 300 грн., що, погодимося, якщо врахувати все навантаження та нервове напруження, дуже мало (тільки комплект водолазного обладнання важить майже 30 кг). До того ж іноді, за словами М. Лисицького, доводиться працювати на глибині до 20 метрів і підіймати на поверхню дітей та молодих людей, які втонули, що дуже важко психологічно, тож не всі молоді рятувальники можуть витримати таке.

Як зазначили «Дню» рятувальники, котрі чергували вчора на станції, їм часто доводиться займатися зовсім не рятувальною роботою — розчищати дно від скла та металевих конструкцій, «ганяти» молодих людей, які намагаються стрибати з мостів тощо. Усі ці труднощі, в сукупності зі скромними окладами, за словами М. Лисицького, і не дають можливості «поповнювати ряди молодими кадрами». Але з підвищенням окладів, яке обіцяють, можливо, зросте й інтерес молоді до роботи рятувальників. Очевидно, що без цього через десять років рятувати людей на воді буде просто нікому. Цікавим є досвід західних країн, де студенти, які пройшли спеціальні курси, на канікулах підробляють рятувальниками на пляжах, що в умовах українського «молодіжного» безробіття і зростаючої смертності на водах (тільки за перший «некупальний» квартал 2001 року потонуло на 178 осіб більше, як за такий же час минулого року) було б виходом із ситуації.