Торгівля собою набуває розмірів епідемії
Цього тижня в Києві відбувся Міжнародний семінар «Громадські ініціативи в запобіганні торгівлі жінками» . Хоча цій проблемі вже не перший рік, не знімається, на жаль, її актуальність. Те, що немає позитивних змін в економіці більшості пострадянських країн, штовхає дедалі більше жінок на пошук засобів існування будь-яким шляхом. Найчастіше їх продають у турецькi, грецькi, сербськi та македонські борделі. Нині в деяких із цих країн, за прикладом африканських рабовласницьких ринків, організовують навіть спеціальні аукціони з торгівлі жінками. Домінування на таких «ринках» уродженок колишнього Союзу спричинило те, що в цих країнах популярне в нас ім’я Наташа стало в жителів синонімом путани-іноземки. А причин для цього більше ніж досить. За офіційними даними, останніми роками майже 400 тисяч українських дівчат виїхало в пошуках роботи за кордон, а з них більше як 100 тисяч потрапило в мережі ділків секс-індустрії. Однак у той же час ці цифри не можна сприймати буквально, бо зрозуміло, що работоргівля здійснюється таємно і розголошування дівчатами якоїсь інформації може коштувати їм згодом життя. І тому, за словами експертів, ця статистика лише приблизна, насправдi жертв може виявитися в декілька разів більше. Звичайно, українських дівчат зрозуміти можна: принадна перспектива працювати за кордоном, висока заробітна платня, можливість самореалізації, з одного боку, і брак грошей та убогість — із другого. Постійно зростаюче безробіття, надто серед жінок (на 2000 рік їхній відсоток становив 62,1%), низька заробітна платня порівняно із чоловіками (жінки в середньому одержують в Україні на 27,6% менше за чоловікiв) свідчать про те, що в Україні спостерігається тенденція фемінізації бідності. Проте, із другого боку, сама можливість заробітку в зарубіжних країнах, надто Балканського півострова, також досить ілюзорна, оскільки, наприклад, у Македонії рівень безробіття становить 27% од усього працездатного населення, що навіть теоретично прирівнює до нуля шанси іноземок отримати пристойну роботу. За словами Уповноваженого Верховної Ради із прав людини Ніни Карпачової , глобальність проблеми на сьогодні свідчить про те, що її розв’язання можливе тільки за умови акумуляції зусиль і країн- реципієнтів, і країн-донорів. Попри те, що нині в Кримінальному кодексі України передбачається карна відповідальність за «торгівлю людьми», по суті, законодавство в цій сфері залишає бажати кращого. Європа ж у цих питаннях орієнтується на конвенції 1949-го та 1956 року, оскільки досі Євросоюз і Рада Європи не можуть прийти до спільної думки про те, що ж таке торгівля людьми. Ця невизначеність відображається і в нашому законодавстві. Щоправда, 1999 року Кабінет Міністрів затвердив програму із запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка включала в себе і аналіз відповідності законодавства України нормам міжнародного права, і вживання заходів для запобігання зростанню безробіття серед жінок, і підвищення відповідальності фірм, які організовують виїзд і працевлаштування за кордоном, і реабілітацію жертв. За словами представника Міжнародної організації у справах міграції (МОМ) Оксани Моргунової , в цьому напрямі зроблено і робиться чимало. Насамперед, проведено колосальну інформаційну роботу серед населення, хоча в той же час, за даними дослідження, проведеного МОМ, 40% опитаних жінок можуть стати потенційними жертвами, оскільки не бачать ніякого ризику у виїзді за кордон із метою працевлаштування. За словами Оксани Моргунової, в Україні також активно працюють реабілітаційні центри для жінок. Спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда» було організовано «гарячу лінію» для жінок, працюють також центри з надання першої медичної допомоги жертвам, де також є можливість проконсультуватися із психологами. За оцінками останніх, у багатьох із жертв, окрім різноманітних фізичних захворювань, спостерігаються надалі серйозні психічні відхилення: неврози, різноманітні фобії та манії. МОМ також як може сприяє працевлаштуванню жінок. Під егідою організації працюють курси іноземних мов, комп’ютерні та бухгалтерські, навчання на яких зможе допомогти реалізувати себе і на батьківщині. Однак усе ж таки першорядною є боротьба безпосередньо з торгівцями живим товаром, яка значно ускладнюється тим, що дівчата, в основному, бояться свідчити на судових процесах. Але, попри це, останнім часом усе ж істотно зросла кількість справ, порушених за статтею 124 чинного Кримінального кодексу України (на сьогодні порушено 86 карних справ за статтею «торгівля людьми»). Як твердить співробітник із проектів ОБСЄ Кордула Вольмутер , боротьбу з такими злочинними угрупованнями неможливо вести лише на національному рівні, оскільки ця проблема є транснаціональною. Кримінальні мережі мають ієрархічну структуру і досконально організовані, що значно ускладнює боротьбу з ними. На сьогодні, незважаючи на достатню кількість ужитих заходів, ситуація з торгівлею жінками практично не змінилася. Економічна ситуація в країні, постійна безвихідність і викликана нею хронічна депресія людей штовхає їх на свідому торгівлю собою. Принцип «краще там, де нас немає» став домінуючим у психології українського народу, а, значить, проблема, по суті, залишається поки що нерозв’язаною. Невелику надію подає лише те, що обнародування випадків торгівлі українськими жінками за кордоном примусить задуматися потенційних жертв про доцільність такої «гонитви за щастям», допоможе зважити свої можливості тут, перш ніж ризикувати своїм здоров’ям, гідністю, а часом і життям. Невипадково організатори громадських ініціатив надають такого великого значення участі телебачення та преси в обговоренні цих проблем.
