«Той, хто відродив Могилянку»

16 липня у затишному дворику Києво-Могилянської академії відбулися Могилянські вечорниці, присвячені ювілею її «реставратора». Днями В’ячеславу Брюховецькому виповнилося шістдесят!

З його іменем безпосередньо пов’язаний процес відродження одного з найстаріших університетів Східної Європи — Києво-Могилянської академії.

Про те, як це було, написано у книжці-ретроспективі «Той, хто відродив Могилянку», виданій спеціально до ювілею. До неї увійшли статті, роздуми, дослідження Миколи Жулинського, Івана Вакарчука, Оксани Пахльовської, Ігоря Пасічника та інших громадських діячів і провідних вчених. Її й презентували на Могилянських вечорницях, офіційна частина яких була максимально стислою: зачитали привітання від Президента, від міністра освіти і науки, коротке слово також мали колеги і партнери, а потім кілька концертних номерів, зокрема, кумедний виступ акторів Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, — і на сцену вийшов сам Брюховецький. «Я збирався говорити серйозні слова тільки заступнику мера (ніяк не підключать сантехніку бібліотеки до міської мережі), але, на жаль, він не прийшов, — сказав він. — А насправді я розмірковую над тим, чим 59 років відрізняється від 60 чи 61?.. Ювілей доцільний хіба тим, що є нагода побачити людей, яких любиш, і можеш їм подякувати за все, зокрема, й за те, що тебе терпіли (знаю, що не подарунок)».

Певного присмаку суму надавало те, що якраз цими днями В’ячеслав Брюховецький залишив посаду президента НаУКМА (другий термін його повноважень добігає кінця, а на третій просто не можна балотуватись за статутом). Він вчинив відповідно до європейської практики, коли ректор університету йде раніше зазначеного в контракті терміну, аби допомогти своєму наступникові перейняти повноваження. Але й для колишніх, і для сьогоднішніх, і для майбутніх студентів Брюховецький однозначно буде саме тією людиною, яка відродила Могилянку! Та він і не залишає цей заклад — тепер буде Почесним президентом академії. А діючим стає професор Сергій Квіт.

«День» звернувся до гостей вечорниць — партнерів, колег, зрештою, друзів В’ячеслава Степановича і просто прихильників академії з проханням відповісти на запитання — що значить В’ячеслав Брюховецький і Могилянка для українського суспільства.

Богдан ГАВРИЛИШИН , економіст, член Римського клубу:

— На мою думку, відродження Києво-Могилянської академії — епохальна подія. По-перше, це один із найстаріших університетів Східної Європи. А, по-друге, нам вкрай були потрібні університети сучасного типу. Інші навчальні заклади теж пробували модернізуватися, але через те, що у колишньому Радянському Союзі тільки природничі науки викладалися на належному рівні, їм не так легко було адаптуватися до потреб часу. У Могилянці справді завжди були високи вимоги. На мою думку, у тих молодих людей, які приходять сюди навчатися, із самого початку є відчуття, що мають зобов’язання щодо українського суспільства. Якраз вони й будуть нашою майбутньою елітою. Бо для мене еліта — саме ті люди, які беруть на себе більше зобов’язань щодо суспільства. Треба сказати, що в Україні еліти поки немає. Натомість є поодинокі люди, яких можна зачислити до неї. Нам ще потрібна критична маса тієї еліти, щоб була нова Верховна Рада, новий уряд, зрештою, новий Секретаріат Президента. З 1994 року такі люди виховуються тут. Очевидно, вони формуються й в інших середовищах, проте в Могилянці це відбувається більш сконцентровано.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:

— Коли ми говоримо — Брюховецький, маємо на увазі — Могилянка, і навпаки. Взятися за відродження Києво-Могилянської академії могла людина тільки такого характеру, як у В’ячеслава Степановича: авантюрного, самовпевненого (в доброму розумінні) та впертого. Він зробив те, чого, на жаль, не зробили в інших університетах — максимально реформував академію, зберігаючи традиції, але при тому постійно орієнтуючись на так звані вільні університети європейського типу. Крім того, зумів поєднати державну підтримку з приватними допомогами та сприяннями. У пошуках коштів виявив надзвичайну енергію: їздив світами з немилосердною інтенсивністю для власного здоров’я. Але найголовніше, мабуть, те, що особисто займався програмами для всіх дисциплін і сам створив систему тестів, яка на сьогодні визнана однією з найкращих у світі! Набирав прогресивних викладaчів, які відповідали б найвищим принципам і засадам викладання!

Варто згадати, що дбав не тільки про свій навчальний заклад — Миколаївський гуманітарний інститут постав з Києво-Могилянської академії, відродження славнозвісної Острозької академії також розпочалося з колегії при Могилянці. Інакше кажучи, В’ячеслав Степанович розумів, що треба поширювати принципи нової університетської освіти, яка відповідає світовим освітнім стандартам.

Володимир ЛАВРИНЧУК , голова правління «Райффайзен Банк Аваль»:

— Наш банк належить до австрійської банківської групи, також є представником глобального фінансового світу. Проте це й український банк — наші відділення розташовані в містах, містечках і селах України. І ми прагнемо, щоб нас так і сприймали — український банк з міжнародним капіталом. Український ще й тому, що у нас працюють українці. Тому вибрали кілька шляхів для такого позиціонування.

Ми фінансуємо стипендії для найкращих студентів економічного факультету Могилянки. Також заснували фонд, з якого підтримуються ті чи інші професорські програми. Як відомо, знання мають бути дорогими. З прагматичної точки зору, я як представник роботодавця надаю перевагу випускникам найкращих вузів. Очевидно, що одними із найкращих фахівців, які приходять із вузів, є києво-могилянці. І це незаперечний факт. Звичайно, їм треба деякий час, щоб бути практиками. Зауважу, що у них відразу відчувається відданість установі, в якій вони працюють, і, що найважливіше — своїй державі. Це дуже добре, що у нас є такі лідери, як В’ячеслав Брюховецький, який домігся, аби академія стала одним із наймодерніших та найефективніших вищих навчальних закладів, в яких «граняться» таланти для України...

Віра СОЛОВЙОВА , директор видавничого дому «КМ Академія»:

— В’ячеслав Брюховецький дав приклад, скільки може зробити одна людина і скількох вона може надихнути і повести за собою. Іван Дзюба любить повторювати: «Працюймо, працюймо і працюймо»... Очевидно, цим кредо у своєму житті послуговується і В’ячеслав Степанович. У нього прекрасне відчуття людей. Мабуть, тому й створив він таку професійну команду. Наприклад, він дав мені можливість відкрити себе і взяти на себе відповідальність, інакше кажучи, надав великий кредит довіри. Наше видавництво спершу було підрозділом університету, потім — дочірнім підприємством, а з 2004 року стало окремим видавничим домом.

На мою думку, важливо зазначити й те, що фактично попри всі політичні режими академія жила і живе насиченим власним життям і розвивається! Тому й, мабуть, з неї виходять українці вже іншої якості.

Володимир ПАНЧЕНКО , віце- президент з навчальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— В’ячеслав Брюховецький — історична постать. Кажу це без перебільшення. Відродження Києво-Могилянської академії — це було колосальне завдання за своїми масштабами і значенням для України, а, може, не тільки для України...

Колись він згадував про те, що на початку 90-х його спокушали іти в політику. Тоді він відповів, мовляв, не займатиметься політикою, а краще створить такий навчальний заклад, в якому можна буде виховувати і політиків у тому числі (цитую його самого). У нього є такий напівжарт (в цьому напівжарті є значна доля істини), що в 2014 році президентом України має бути випускник Києво-Могилянської академії... Тобто, коли у 1991 році він брався за проект відродження Могилянки, то, очевидно, мислив такою історичною перспективою; розумів — все, що буде закладене тоді, рано чи пізно відрезонує для українського суспільства і Української держави. Чесно кажучи, я не дуже люблю слово «еліта» і намагаюся обходитися без нього. Але в нашому політикумі, інтелектуальному середовищі відчутний дефіцит моральних авторитетів. Переконаний, те, що розпочав Брюховецький майже 20 років тому, воно, зрештою, працює, щоб Україна мала своє інтелектуальне осереддя, яке б могло за собою вести цілу націю до таких цінностей, які можуть нашу країну поєднати з європейським світом і загалом — з великим цивілізованим світом.

Крім того, хочу сказати, що В’ячеслав Степанович просто цікава людина. Він захоплюється грою в шахи, домашньою археологією (збирає черепки на березі Дніпра у себе на городі), дуже любить свою хату з подвір’ям за Києвом, які охрестив хутором Дивосил... Я сподіваюся, що там він проведе наступну частину свого життя, яку я називаю філософською (досі був дофілософський період). Я б хотів, щоб тепер В’ячеслав Степанович повернувся до своєї професії (він — літературознавець, причому високого класу). Якщо він зможе написати ці книжки, які, будучи на посаді президента акадамiї, не написав, це буде клас! Це буде саме той Брюховецький, якого знаю вже 33 роки: впертий, наполеглевий, завзятий, цілеспрямований, активний, дієвий!

ДОВІДКА «Дня»

В’ячеслав Брюховецький — відомий літературознавець, доктор філологічних наук, член Національної комісії у справах ЮНЕСКО, один із засновників Руху... Викладав у Ратгерському (США) і Манітобському (Канада) університетах. Автор численних публікацій і кількох книжок.

За його президентства Могилянка досить швидко стала епіцентром інтелектуального життя. Тут читали свої лекції Ліна Костенко, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Роман Шпорлюк і покійний Юрій Шевельов (США), Алєксандр Кваснeвський (Польща), Збігнєв Бжезінський (США)... Дехто у її стінах знаходив прихисток, зокрема, відомий американський дослідник українського Голодомору Джеймс Мейс викладав політологію й одночасно працював у «Дні» — у науково- дослідницькі інститути його не запрошували.

Зараз академія посідає найвищі позиції у престижних рейтингах: за рейтингом Міністерства освіти і науки України — третє місце, а за дослідженнями працедавців журналу «Деньги» — перше місце у підготовці фахівців у гуманітарній та економічній галузях і друге місце — у юридичній сфері..