В останні роки в ряді публікацій стверджується, що в боях 3-4 серпня 1943 року з’єднання Ковпака розгромили в Карпатах оунівці, а Руднєв загинув від рук націоналістів. Існує й версія, що комісара убили свої ж — енкавеесівці — й таємно поховали в лісі. Ніби за те, що Руднєв звинувачував Ковпака в «зраді інтересів українського народу», а сам «потурав» українським націоналістам. Чи це так?

Очевидці, що в книгах описали тріумф і трагедію Карпатського рейду, трофейні документи німецького командування дають право сказати — не «стріляйте» в ковпаківців! Їх вже немає. Вони «перетворилися на білих журавлів» і заперечити не можуть...

ПАСТКА ГЕНЕРАЛА КРІГЕРА

12 червня 1943 року, за місяць до битви на Курській дузі, півтори тисячі партизан-ковпаківців виступили з району Сарн на Карпати. Мета походу — «рейкова війна», знищення нафтопромислів і розвиток партизанського руху в Західній Україні. На шляху до гір мінери з’єднання підірвали залізничний міст біля Тернополя. Ковпак не передбачав, що цей вибух визначить подальшу долю всього з’єднання.

Міст був ахіллесовою п’ятою гітлерівців. Припинився рух ешелонів до Східного фронту єдиною дорогою, що забезпечувала його танками, артилерією і боєприпасами. Залізниця пропускала більше сорока составів на добу. Ешелони довелося повертати назад на Львів і Краків, переганяти через Румунію і Бессарабію. Дізнавшись про причину, Гітлер розлютився і наказав рейхсфюреру СС Гіммлеру знищити «банду» Ковпака.

Командування операцією було доручено генералові вермахту Крігеру — знавцеві гірської війни і карпатського театру ще з часів першої світової війни. Німці вивчили напрям руху з’єднання на Карпатські гори і стежили за ним, з’ясовуючи його сильні й слабкі сторони. У середині рейду вони дали можливість партизанам «розігратися»: на степових просторах розбити свої окремі частини. Крігер поставив завдання — повністю знищити з’єднання в Карпатах, вважаючи, що в горах воно попаде в пастку. До складу фашистського угруповання ввійшли п’ять полків СС, один гірськострілковий і п’ять батальйонів особливого призначення.

Під щоденним бомбардуванням і обстрілом «мессершміттів» з’єднання ввійшло в гори. Партизани металися кряжами і гірськими стежками Олекси Довбуша, йшли далі в гори, прокладаючи шлях до величезного Поп-Івана і стрункої Говерли. Намагаючись вирватися з кільця, що стрімко звужалося — пастки Крігера, користуючись картою Карпатських гір 1898 року, Ковпак і Руднєв вирішили розірвати проривом 13-е за числом оточення з’єднання. Напрямок — через Ділятин, де розташовувався штаб угруповання Крігера.

У ніч з 3 на 4 серпня ударна група захопила місто, розгромила штаб Крігера (генерал чудом уцілів) і оволоділа мостом через Прут. Після виходу із «гірського мішка» всіх рот з’єднання рятівний міст було висаджено в повітря. Однак повністю вислизнути з пастки було не просто. Ковпаківці застосували військову хитрість козаків Дениса Давидова проти військ Наполеона: після сутички розсипатися в усі сторони. З’єднання розбили на шість груп і визначили «зоряні» маршрути відходу із пастки. Через місяць всі групи повернулися туди, звідки починали рейд на Карпати.

У рапорті Ковпака Сталіну від 8 жовтня 1943 року про підсумки Карпатського рейду повідомлялося: знищено 52 залізничних і дорожніх мости, пущено під укіс 19 ешелонів, підірвано 40 нафтовишок і 13 нафтосховищ, убито 3349 солдатів і офіцерів ворога. З’єднання втратило убитими близько 450 партизан — кожного третього...

ОСТАННІЙ БІЙ КОМІСАРА

Версію про вбивство Руднєва енкаведистами опублікувала в 1987 році газета «Правда». У ній повідомлялося, що комісара застрелила радистка з’єднання Анюта Маленька. Публікація з’явилася через два місяці після смерті радистки у Москві. Реакція на таку вигадку ще живих тоді ковпаківців була блискавичною і однозначною: чистої води брехня, породжена особистою неприязню автора статті в «Правде» — колишнього партизана — до Ковпака і Вершигори, які нібито в своїх книгах принизили його роль у партизанському русі.

«Сенсація», яку так довго тримав у таємниці «очевидець», можливо, була своєрідною помстою. На час публікації вже не було в живих близьких соратників Ковпака і Руднєва. Документи, книги, спогади партизан, яким, крім брудних пліток, протипоставити нічого, свідчать інше.

У книзі П.Вершигори «Люди з чистою совістю» детально описано обставини загибелі комісара. Перших партизан, що вийшли з нічного бою 4 серпня, Руднєв об’єднав у загін і через міст повів за Прут, у передмістя Ділятина — Заріччя. Тут загін прийняв зустрічний бій із гірськострілковим полком, який на 96 автомашинах під’їжджав до штабу Крігера. Бійці загону і Руднєв стали смертниками, що дозволили іншим групам партизан вирватися з пастки. Ще до останнього бою комісара було поранено. Ковпак направив до нього 18 бійців і медсестру з наказом забрати пораненого генерала і вiдiйти з ним у гори. Ніхто із посланих рятувати його живим не повернувся...

Влітку 1946 року уряд України спорядив експедицію на місце ділятинського бою. В ній взяли участь найближчі соратники Ковпака і Руднєва. На горі Діл і в урочищі Ділок було знайдено могили загиблих у цьому бою. В одній з них знайшли череп із чорними вусами. Гуцули, які ховали загиблих, за фотографією впізнали Руднєва і вказали місце поховання. Разом із комісаром лежало 16 бійців і медсестра. У кишені одного з партизан був заржавілий годинник: стрілки зупинилися на дванадцятій.

Згодом останки генерал-майора Руднєва та інших партизан було перенесено в братську могилу в Яремчі. Там же створено музей. Через вісім днів після загибелі Руднєва при виході з оточення за «зоряним» маршрутом був важко поранений і помер його старший син — Радій. Його поховано в братській могилі разом із батьком. Молодшого сина Юрія і дружину комісара — Домнікію Данилівну — в 1942 році на літаку полку Гризодубової було переправлено з Брянських лісів на Велику Землю.

РУДНЄВ-МИРОТВОРЕЦЬ

У рапорті Ковпака Сталіну про підсумки Карпатського рейду є лаконічна фраза: «У Галичині зорано грунт для широкого партизанського руху». Треба віддати належне мудрості Ковпака в словах «зорано грунт...». Але що на ньому проросло, якщо задовго до рейду Західною Україною тут вже було створено курені ОУН? У той час офіційно вважалося, що вони воюють на стороні німців. Немає сумнівів, що військовий трикутник «ковпаківці-оунівці-німці» вельми болючий. Гострі питання, що виникли в ньому, вимагають відповідей на основі достовірних документів і фактів.

У книзі «Люди з чистою совістю» пишеться: «Одні воюють із німцями, другі вдають, що воюють, треті співробітничають із ворогом і шукають зв’язків із нами». Причому Вершигора особливо відзначив у книзі розуміння Руднєвим того, в якому «дрімучому лісі соціальних, національних і політичних відносин відбуватиметься рейд у Карпати». Саме на цьому грунті між Ковпаком і Руднєвим виникли гострі конфлікти. Вони, очевидно, і породили плітки про те, що комісар звинуватив Ковпака в «зраді інтересів українського народу» і його «ліквідували енкаведисти» за співчуття націоналістам.

Величезна заслуга Руднєва в тому, що він попередив зіткнення ковпаківців із оунівцями. У районі річки Горинь Ковпак збирався дати бій великому куреню під командуванням Гонти. Станься це, не уникнути б наслідків, вигідних окупантам. Після великої сварки з Ковпаком Руднєв переконав командира в необхідності миротворства. Мудре рішення згодом допомогло здійснити вихід груп з’єднання «зоряними» маршрутами. Якби на Горині ковпаківці «побили горщики» із оунівцями, то вихід знесилених партизан із Карпат був би проблематичним.

... Заклик «Примиримося, брати!» боязко, але все ж збільшує число своїх прихильників. Парадоксально, але саме в Івано-Франківській області (колишній Станіславській), де відбувалися трагічні події Карпатського рейду партизанів, з ініціативи місцевої держадміністрації проводяться зустрічі ветеранів Другої світової — всіх протиборствуючих сторін. Стрілянина в «білих журавлів» тут вже не така люта...