Труднощі зростання

Сьогодні гривня святкує свій 13-й день народження. Звичайно, що в порівнянні з іншими світовими валютами її річниця не така вже й значна («зеленому» вже понад 100 років). У перерахунку ж на людський вік 13 років — це підлітковий вік, у який активно відбуваються трансформаційні фізіологічні процеси, формується характер особистості та змінюються її звички. Як відбувалося становлення національної грошової одиниці? Які уроки з набутого досвіду потрібно засвоїти? І як зміцнити гривню нині? Про це та про інше «День» запитував експертів.

Але спочатку — трохи історії. Слово «гривня», за однією з історичних версій, з’явилося ще в часи Київської Русі. Воно походить від назви стародавньої прикраси, яку носили на шиї й виготовляли із золота та срібла у вигляді обруча. Згодом це слово почали вживати у значення певної кількості (ваги) дорогоцінного металу (гривня срібла — грошово-вагова одиниця). Оскільки ж ця кількість срібла могла складатися з певної кількості однакових монет, то виник їхній рахунок на штуки. Гривню, яка складалася з певної кількості монет, називали гривнею кун (грошово-рахункова одиниця).

За інформацією Нацбанку, в різні історичні періоди слово «гривня» ще означало мідну монету вартістю у дві з половиною копійки. А згодом — у три. Назву «гривеник» в народі отримала срібна монета вартістю в десять копійок. Збереглася ця традиція й у радянські часи. Після проголошення Третього універсалу (18 липня 1917 року) було утворено Українську Народну Республіку. Після цього в Україні запровадили нову національну валюту. Нею став український карбованець. Однак після введення купюри в обіг майже одразу зафіксували її підробки. З огляду на це та на проголошення Четвертого універсалу (22 січня 1918 року, в результаті якого УНР стала «самостійною», ні від кого не залежною державою), Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця. Протягом 1918 року в Берліні (Німеччина) було надруковано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення Гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних — Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута відзначалися вишуканим оформленням. Так, у ескізі десятигривневої купюри він використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, стогривневої — зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів.

Після приходу до влади в Україні у квітні 1918 року гетьмана Павла Скоропадського функції головної грошової одиниці знову почав виконувати карбованець, вказується на сайті НБУ. Коли ж влада у грудні того ж таки року опинилася в руках Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою, основною грошовою одиницею відновленої УНР знову проголосили гривню. Згодом на землях Радянської України в результаті проведення у 1922 — 1924 роках грошової реформи з’явився радянський червінець. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Це і стало відправною точкою остаточного утвердження радянської валюти.

І тільки після проголошення Акту незалежності України з’явилася можливість створити власну національну грошову одиницю. Зважаючи на вікові традиції, її місце однозначно мала посісти гривня. Розмінну ж монету вчені пропонували назвати «сотий», «резана», але перевагу віддали «копійці».

За даними НБУ, перші віддруковані зразки гривні виготовили ще 1992 року в Канаді. Однак українська влада вирішила не одразу вводити гривню і запровадила перехідний період та тимчасову валюту. Нею став український карбованець або купоно-карбованець. Саме на нього виплеснулася інфляційна хвиля 1992—1995 років.

Коли ж у 1995 році та в першій половині 1996-го інфляційні процеси стихли і намітилися позитивні тенденції стабілізації економіки, заговорили про введення гривні. Вже 25 серпня 1996 року з’явився указ президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». І вже на основі цього указу з 2 по 16 вересня 1996 року провели цю реформу. Після 16 вересня всі платежі в країні проводилися тільки в гривні.

«Були злети і падіння, позитивна і негативна динаміка в розвитку гривні, — говорить економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. — Але загалом тринадцять років були непоганими».

«Введення гривні, безумовно, мало і має принципове значення для країни, бо це невід’ємна складова нашої економічної та фінансової незалежності. Але стабільність, платоспроможність та міцність гривні — інтегральна складова ефективності та конкурентоспроможності української економіки в цілому. Проблеми, з якими сьогодні стикається гривня, є результатом неконсолідованих дій української влади. В цю річницю, як ніколи, потрібно чітко розуміти: коли мова йде про фінансову, економічну безпеку держави, конкурентоспроможність економіки, всі, незалежно від політичної кон’юнктури, повинні об’єднати свої зусилля, щоб гривня стала потужнішою. Тільки так можна створити базу для подальшого зростання економіки та добробуту людей», — говорить у коментарі «Дню» екс-міністр економіки Анатолій Кінах.

А от керівник інформаційно-аналітичного центру «Форекс Клуб» Микола Івченко ставить гривні п’ятірку за вміння тримати як внутрішні, так і зовнішні удари. «Як валюта, вона достойно витримала всі випробування, починаючи з 1996 року і закінчуючи нинішньою кризою. Єдиний негативний момент, що зараз гривня стала одним із лідерів падіння щодо долара у світі під час кризи. Але це вказує не на її слабкість, а на велику залежність української економіки від експорту і притоку іноземного капіталу. В той же час, за нашими прогнозами, через рік-півтора гривня почне укріплюватися. І цілком імовірно, що протягом двох-трьох років вона відвоює 20 — 30% утрачених позицій», — дає позитивний прогноз гривні Івченко.

Втім, не всі економісти вважають позитивним 13-річний досвід нацвалюти. «За цей період країна пережила декілька етапів розвитку гривні: то вгору, то вниз, наче на морських хвилях. Спочатку, в 90-ті роки, всі сподівалися на появу твердої, сталої, конвертованої грошової одиниці. Але ідея провалилася. Тепер переживаємо друге падіння грошової одиниці. На жаль, за ці 13 років держава не зміцнила свої позиції в грошовій сфері й змусила громадян покладатися на інші валюти — долари чи євро», — висловлює своє бачення «Дню» президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.

Нічого дивного, адже стійка і сильна валюта не може з’явитися одномоментно, продовжує Жолудь. На його думку, нинішні валютні коливання не слід занадто драматизувати. «Подивімося на не набагато молодше за гривню євро. Воно коштувало і 35 центів, і 1,60 долара. Тобто євро також суттєво коливалося. Але це ж не значить, що ЄС погано працює. Коливання валюти — нормальний процес. Важливіше акцентувати увагу на інших складових успішної роботи гривні. Зокрема, на ціновій стабільності всередині країни», — підсумовує він.

Підтримує думку попереднього експерта і директор Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан. Він наводить приклад із французьким франком, який зазнавав ще більших злетів і падінь, ніж гривня. Були проблеми і в радянської грошової одиниці. «Запитайте своїх батьків, вони ще, напевно, пам’ятають про грошову реформу і девальвацію радянських грошей, — пояснює Рубан і додає. — Зараз гривня «хворіє» багатьма дитячими хворобами. Звісно, всі хотіли, щоб вона була міцнішою і домінувала в країні. Щоб у неї не було жодних внутрішніх конкурентів. Щоб вона була не тільки засобом платежу, а й накопичення. Однак гривня існує не сама по собі, а в реальній економіці». Щоб країна таки отримала стабільну гривню, експерт пропонує не шукати винних та не чекати магічних заклинань від НБУ, а проводити структурні реформи, зменшувати частку експорту в структурі економіки, підвищувати продуктивність праці, розширювати споживання вітчизняної продукції на внутрішньому ринку.

Причина не тільки в економіці, натомість говорить директор економічних програм Центру імені О. Разумкова Василь Юрчишин. «Сьогодні гривня вкотре стає заручником політики і використовується для того, щоб отримати додаткові вигоди, в тому числі й за рахунок нас із вами», — додає він.

«Гривня — це дзеркало української політики», — підтримує його президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Тому він пропонує людям подивитися в нього, пригадати, коли нацвалюта була стабільною, і зробити правильні висновки, обираючи ту чи іншу політсилу на виборах.

Натомість директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський зазначає, що, незважаючи на всі проблеми, поява гривні в економічному сенсі знаменувала завершення побудови справді незалежної держави. Історія становлення нацвалюти дійсно подекуди виглядала драматично. Але, спираючись на різні міжнародні стандарти, сьогодні можна впевнено говорити: ми фактично маємо вільно конвертовану валюту, за окремими винятками.

І хоча претендувати на роль однієї зі світових валют гривня не може, однак на тлі інших «ровесників» виглядає непогано. «Серед решти країн СНД, якщо не брати до уваги балтійські країни, в нас валютна політика значно ліберальніша і розвинутіша. Україна поступово наближається до стандартів, які існують у Росії. А грошові російські стандарти приблизно збігаються з тими, які діють у Східній Європі. Тобто українська гривня стає дорослішою. Позитивно також, що наша країна пішла набагато вперед, ніж Білорусь, Азербайджан, Туркменістан, Таджикистан та Узбекистан щодо нацвалюти», — говорить Івченко.

У цілому ж гривня послідовно проходить всі етапи розвитку грошової одиниці незалежної держави. «Але доки вона не почне виконувати функцію довгих (інвестиційних) грошей, говорити про завершення періоду її становлення та переходу до повноцінного функціонування не варто», — вважає президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло.

А от екс-прем’єр-міністр України Валерій Пустовойтенко говорить, що слід бути оптимістом і пишатися своєю національною одиницею. «Всі громадяни країни повинні її берегти, охороняти і, головне, їй довіряти. Адже не забуваймо, що гривня — один із невід’ємних атрибутів держави. І сьогодні головне завдання для НБУ, Президента і кожного з нас — докласти максимум зусиль для її збереження та процвітання».