У царині гуманоїдів
Зустрівши в 166 числі «Дня» від 15 вересня зливу компліментів на адресу Вашого часопису, вирішив (цілком щиро, без претензій на оприлюднення) приєднатися до них. Дійсно, маємо інтелігентну, європейського кшталту газету! Порівняти її можна в цій якості хіба що із «Столичними Новостями», але я маю якусь відразу до російськомовної преси, що видається в Україні. Дещо цей мінус стосується й вас.
До речі, наявність такої преси – одна з ознак громадянського суспільства. Боже помогай, хоч до нього нам ще далеченько.
Останнім часом, як я звернув увагу, ви раз у раз закликаєте читачів подавати свої зауваги, думки.
Такі заклики додано, зокрема, до статтей В. Співаковського (8.09) «NB! Дефіцит олігархії» та О. Маркосян (12.09) «Росія і Україна — хто є хто в конфлікті інтересів?» Ну а варіанти відповідей на більшісь питань у них містять статі В. Войтенка (13.09) «Три поверхи вниз» та С. Удовика (14.09) «Базова установка: Перемогти!». Згадується в них, зокрема, центральна проблема – біда України – кадри.
Іван Драч якось сказав, що Чорнобильська катастрофа спотворила генетичний код нації. Безумовно, вона зашкодила нашому здоров’ю, але такі фактори діють наосліп. А ось негативний відбір, що тривав 350 років — кращих вилучали й нищили, гірших – висували, таки дається взнаки. Більше того, нашою генерацією подолано поріг самоочищення. Тепер недолугі кадри самовідтворюються, тому здорові сили нації, її таланти приречені скніти, а суспільство – деградувати.
Недавно сонячної днини я зустрів на вокзалі одного професора з Москви, й ми побрели містом. Говорили про різне. Я, зокрема, про свої спроби та експерименти з гуманітарних застосувань комп’ютерів і те, як це підняли на багнети наші гуманітарії та освітяни. Тут мій супутник вигукнув: «Гуманоїди!» Бо подібні ситуації виникають і в Росії. Правда, тамтешнім дослідникам усе ж частіше, ніж нам тут, вдається їх долати. А отих представників «темних сил» – ретроградів, вони приноровилися означити саме цим словом.
Ми схильні тулити ярлик «еліта» за посадовою ознакою. Вдерся кудись – ось і еліта. Але ж, скажімо, мавпи ліпше за нас видряпуються на пальми! А над індивідуальним комплексом людських якостей, що тягне на це поняття, добором і висуненням їх носіїв ми замислюємося й заходимося рідше, або й зовсім цим нехтуємо.
Приміром, речники наших нацiонал-демократів побиваються часом: чому вони не захопили владу 1991 року. Й слава Богові! Те, що незалежність шляхом повалення більшовицької влади здобудуть комуністи, передрікав ще один з ідеологів націоналізму, якщо не плутаю, В. Липинський. Бо в тоталітарному суспільстві просто не могла б сформуватися інша організована сила (що й доконало той лад).
Але «влада» – не лише об’єкт для захоплення, а й обов’язок дати лад життю громади (держави), що вимагає певного хисту і вміння. Попри повагу до тих, хто сидів по таборах, або показував дулі владі по кухнях, вони до цієї місії не були готовими. Себто, результат ми могли б мати ще гірший, аніж маємо на сьогодні. Але й бути далі резервацією для «товаришів» – годі!
Слід було одночасно з проголошенням незалежностi інтенсивно добирати і готувати нові кадри. Не скажу, що час було цілком згаяно, але молодих висуванців у нас майже не помітно. У той час, як зауважив один iз авторів «Дня», Росія спромоглася суттєво оновити (омолодити) свої керівні кадри. Прикладів у нас, коли посадові особи готують і висувають собі наступників, щось не відаю. А про Б. Єльцина таке стверджувати можна.
Тож наш лад нагадує організм, охоплений склерозом та нашими старечими негараздами. А молоду зміну ми бачимо хіба в спорті, тому там час від часу виграємо. Такі висновки випливають з мого життєвого досвіду й публікацій «Дня».
Тому було б непогано, якби високі особи звітували, насамперед, не про загальне скорочення кадрів управлінців, а про їхню заміну (тотальне омолодження), вказуючи щоразу середній вік урядовців. Саме цей показник має бути визначальним. Бо цілком можливо, що за наших умов кількість чиновників свідчить, насамперед, про їх низьку якість. Так, якщо штангу рекордсмена розібрати на колеса, то десятеро її піднімуть. Нам же потрібні такі, хто спроможний зробити це одним ривком!
