Убогість, соціальнi витрати і програми МВФ

МВФ часто звинувачують у тому, що він винен у зростаючих стражданнях людей у країнах, які розвиваються, зокрема, змушуючи їх урізати витрати на програми з освіти і охорони здоров’я. Але мітинги протесту та повторення подібних заяв не зроблять ці аргументи правдивішими. Щонайбільше, ці обвинувачення застаріли, в гіршому випадку — вони є ідеологічною агіткою.

Насправді статистика очевидна: між 1985 і 1998 роками в 66 країнах, у яких реалізовувалися програми МВФ, витрати на душу населення в галузі освіти і охорони здоров’я з урахуванням поправки на інфляцію щорічно збільшувалися більше ніж на 2 відсотки. Ці цифри відображають факт того, що МВФ у своїх рекомендаціях країнам, які відчувають проблеми з бюджетом, підкреслював важливість реальної підтримки витрат на охорону здоров’я та освіту. Фонд наполегливо радив скоротити непродуктивні витрати: надмірні військові витрати, субсидії заможним громадянам та неефективну адміністративну практику. Справді, за період між 1993 і 1997 роками (за даним МВФ по 41 країні) військові витрати впали в середньому майже на 1 відсоток від ВВП.

У країнах з низьким прибутком порівняно з іншими країнами-учасницями програм МВФ збільшення витрат на освіту і охорону здоров’я було відчутнішим. Ця різниця стане ще більш помітною після збільшення обсягу боргів, списаних у рамках Ініціативи заради бідних країн-боржників (HIPCs — Heavily-Indebted Poor Countries), оскільки основна умова цієї допомоги полягає в тому, що зекономлені гроші повинні бути спрямовані на боротьбу з убогістю.

Минулого року в рамках цієї ініціативи були списані борги 10 із 41 країни, що підпадають під визначення HIPCs; ми чекаємо, що борги ще 10 з них будуть списані до кінця цього року. У першій групі (скажімо, в Боснії або Уганді) виплати по обслуговуванню боргу впали приблизно на 1 вiдсоток від ВВП, що дозволяє суттєво збільшити витрати на освіту і охорону здоров’я. В бюджеті Танзанії на майбутній рік закладено 44 відсоткове збільшення витрат, віднесених до боротьби з убогістю.

Можливо, двадцять років тому рекомендації МВФ із проведення фіскальної політики дійсно фокусувалися на підсумковому рядку державного бюджету. З плином часу, як тільки з’ясувалося, що тягар фінансової перебудови падає на плечі найслабших — як правило, найбідніших, — МВФ осягнув, що недостатньо робити наголос на короткострокових фіскальних заходах. З кінця 80-х років Фонд став розглядати капіталовкладення в людський розвиток як спосіб забезпечення стійкого економічного зростання. Сьогодні МВФ підкреслює необхідність збереження (або збільшення) соціальних витрат на благо бідних (за умови цільової спрямованості цих витрат) та покращання механізму управління з такою метою, щоб голос бідних було почуто.

Безперечно, боротьба з убогістю — це набагато більше, аніж просто призначення грошей на розв’язання проблеми. Якість і структура соціальних витрат не менш важливі, ніж обсяг витрачених грошей.

Соціальні витрати повинні служити тим, хто їх потребує. Бідні часто мають недостатній доступ до освіти і охорони здоров’я. Багато країн з групи HIPCs витрачають на міські лікарні та вищу освіту більше, аніж на елементарну охорону здоров’я і початкову освіту. У цих країнах на 20 відсотків найбідніших жителів іде лише 14 відсотків усіх витрат на освіту і охорону здоров’я, тим часом як 20 відсоткам найбагатших відводиться 30 відсотків цих витрат.

Ідея цільового фінансування так само важлива і при розподілі соціальних пільг. В Індонезії були найвищі субсидії на рослинну олiю та інші широко розповсюджені продукти, від чого середній клас мав суттєву користь. Додержуючись програми, яку підтримує МВФ, більшу частину цих субсидій було скасовано, незважаючи на різку критику. Натомість, зекономлені гроші були виділені на цільові субсидії, зокрема на субсидування сорту рису, що здебільшого вживається в їжу бідних. Щоб покращити цілеспрямованість фінансування і тим самим якомога більше скоротити убогість, нині МВФ чекає від усіх бідних країн-боржників Фонду вироблення вичерпних стратегій по боротьбі з убогістю.

По-друге, фінансування соціальних витрат має бути ефективним. Необхідно мінімізувати втрати від корупції чи надмірні витрати щодо адміністрування програм. У зв’язку з цим життєво важливо поліпшити прозорість операцій, які проводяться урядом. Наприклад, програма, яку підтримує МВФ, у Нігерії включає в собі iніціативу щодо скорочення рівня бідності, спрямовану на продуктивне використання фондів та проведення щоквартального обліку державних фондів скорочення убогості.

І на закінчення, потрібно визнати, що навіть заявлена з найкращими намірами політика з будь-яких причин не завжди втілюється в життя. Але ми знаємо, що в країнах, які провадили програми МВФ, досягнуті результати були позитивними. Відвідуваність шкіл щорічно збільшувалася на 1 відсоток, причому серед дівчаток цей показник зростав скоріше, аніж серед хлопчиків, зменшуючи розрив за статевою ознакою. Індекс смертності новонароджених упав на 22 відсотки, а індекс смертності дітей віком до 5 років поменшав ще більше. Рівень вакцинації зростав майже на 5 вiдсотків за рік.

Проте МВФ не зупиняється на досягнутому і бажає домогтися повної віддачі від своїх програм. Банально стверджувати, що майбутнє країни вкладене в її людях і що боротьба за кращу освіту й охорону здоров’я — один iз найважливіших економічних заходів, які тільки може зробити країна. Однак пріоритетність охорони здоров’я та освіти не повинна йти у збиток іншим державним програмам, що можуть виявитися не менш важливими, аніж боротьба з убогістю — зокрема, відповідним програмам щодо санітарного благоустрою і будівництва доріг у сільській місцевості. Так не слід, щоб через ліс не було видно дерев.

Для поліпшення життя найбідніших ще має бути зроблено багато. Насправді, нам поки ще не відомі всі підходи до розв’язання проблеми скорочення убогості. У багатьох країнах навіть буває важко отримати достовірні дані про поточний стан справ. Та МВФ робить усе можливе для того, щоб допомогти країнам досягти глобальної мети —скорочення рівня убогості до 2015 року на 50 відсотків. І, як показують цифри, це — не просто розмови.