«Україна і українці» в... 18 томах

Позавчора в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відбулася презентація першого тому унікального історико-етнографічного мистецького альбому «Україна й українці: Галичина, Буковина». До певної міри, вона перетворилася на вшанування пам’яті відомого художника і скульптора, народознавця і колекціонера Івана Гончара — саме 18 червня минуло чотирнадцять років, як він помер.

Іван Макарович — автор пам’ятників та скульптурних портретів Григорія Сковороди у Переяславі-Хмельницькому, Катерини Білокур у її рідному селі Богданівка на Київщині, Івана Котляревського в Полтаві, Олеся Гончара у Львівському музеї українського мистецтва... Його Шевченкіана — скульптура «Тарас-водоноша» знаходиться в Шевченківському національному заповіднику у Каневі, а мармурова статуя «Молодий Тарас» — у Третьяковській галереї в Москві. Як живописець, створив серію картин, у яких зафіксував етнічні типажі українців. Подорожуючи Україною, збирав зразки народної творчості: вишивки, кераміку, зразки, писанки, ікони, стародруки, що з 1959 року експонувалися у його хаті, названій людьми «громадським музеєм».

Проект «Україна й українці: Галичина, Буковина» містить понад півтисячі раритетних оригіналів і репродукцій фотографій кінця ХIХ — середини ХХ століть, привезених колекціонером із західноукраїнських земель, а також близько двох сотень його авторських малюнків (він замальовував ті експонати, які не можна було взяти із собою). Наприклад, один із цінних знімків підписано так:. «...Іван Франко сидить третій праворуч. У другому ряді і поруч нього ліворуч академік Михайло Грушевський, ліворуч — етнограф Федір Вовк, сидить на подушці художник Іван Труш... 1912 рік, Львів». Чи інший оригінальний із поясненням: «Учасники 35-літнього ювілею композиторської діяльності Миколи Лисенка під час святкування у місті Львові. Лисенко в центрі в другому ряді 1905 рік»...

«Вперше Іван Макарович побував на Західній Україні у 1939 році, коли був мобілізований у так званий визвольний похід червоних військ на галицькі землі, — розповідає автор вступної статті проекту Лідія Дубиківська. — Тоді його вразила суттєва різниця між тим, що побачив, і тим, що чув напередодні, а саме те, якими освіченими і висококультурними були галичани. Практично у кожній хаті була бібліотека. Серед обов’язкових книжок — Біблія, «Кобзар» Тараса Шевченка, «Історія України» Михайла Грушевського, яка, до речі, на той час вважалася забороненою на Великій Україні».

Презентований том — тільки перший. Щоправда, торік вийшов подарунковий «вступний» фоліант — «Україна й Українці: вибрані аркуші», який здобув Гран-прі на минулорічному «Форумі видавців у Львові». А всього налічується 18(!) томів матеріалу для альбому, що цей самобутній народознавець збирав впродовж чотирьох десятиліть — від кінця 50-х до 1993-го — року своєї смерті. «У Івана Макаровича була ідея не просто зібрати колекцію українських старожитностей і створити музей, а передусім відродити те українське середовище, що побутувало тут віками, і на початку ХХ століття було штучно знищене, — говорить заступник директора музею, упорядник проекту Ігор Пошивайло. — Це середовище мало бути органічне, де б українці почувалися природно й гідно. Для нього завжди первинними були не речі, які колекціонував, а люди, які стояли за тими раритетами. Думаю, він передусім мав на увазі ту історико- самобутню Україну, зафіксовану в його 18 томах. Між іншим, у щоденнику Івана Гончара читаємо, що мав намір розширити ці 18 томів до 50-ти і навіть 100. Ми сподіваємося, що цей перший том, і всі подальші, які готуємо до друку, стануть вагомим внеском в сучасну українознавчу й етнологічну літературу, який дасть можливість сучасникам і майбутнім поколінням віднайти й усвідомити власну національну ідентичність».