Українці постали раніше, ніж багато європейських націй

У Національній парламентській бібліотеці України київське видавництво «Основи» представило унікальне десятитомне видання «Україна. Антологія пам’яток державотворення Х—ХХ століття».

До видання ввійшли документи, які відтворюють цілісну картину багатовікової історії української держави та той складний драматичний шлях історичного розвитку, який пройшла Україна. А також — визначальні суспільно-політичні та художні пам’ятки: від «Правди Руської» князя Ярослава до указів і звернень, датованих 2005 роком.

Антологія розпочинається добою Києворуської держави. Далі мова йде про ренесанс ідеї української державності (ХІV—ХVІ ст.), битву за козацьку державу (ХVІ—ХVІІ ст.), спроби реанімації козацької держави (ХVІІІ ст.), романтику національного відродження (1800—1863 роки), змагання за українську ідею (від 1860-х років до кінця ХІХ ст.), відродження української державності (ХІХ—ХХ ст.), Розстріляне відродження України (1920—1930-ті роки), час випробувань і консолідацію національно-патріотичних сил (1939 — початок 1980-х років). І, нарешті, відродження і утвердження української державності (1987—2005). «Кожна влада тлумачить історію по-своєму, залежно від ідеології, яку вона репрезентує, — говорить директор видавництва «Основи» Валентина Кирилова. — Об’єктивний, незаангажований погляд на історичні події дають лише документи — найважливіші свідки часу. Тому ми ставили собі за мету надати можливість ознайомитися з великою кількістю компактно зібраних документів і на цій підставі виробити, сформулювати і відстояти власну точку зору на історичні процеси, що відбувалися в Україні». А письменник Дмитро Павличко, до речі, автор загальної передмови, зазначив: «В антології вперше в нашій історіографії політична боротьба українського народу за свою державність синхронізована з певними культурологічними епохами, проаналізовано зв’язок державотворчих змагань з розвитком мистецького слова як провідного чинника нашої національної культури. Це було продиктовано наміром показати наскрізний, через усе тисячоліття, сюжет літературного розвитку — невичерпного генератора державотворчої енергії української нації». Упорядниками та авторами передмов (кожен до «свого» тому) є Іван Дзюба, Валерій Шевчук, Володимир Сергійчук, Володимир Литвинов, Раїса Мовчан, Юрій Сливка.

«Я працював над документами з новітньої історії, — говорить історик Володимир Сергійчук. — І у «свій» том подав, зокрема, два списки: тих, хто голосував за Акт про державну незалежність України, і тих, хто не голосував. І вже нічого не вдіяти — така мова документів. Майбутні покоління знатимуть своїх герої та антигероїв. Ці документи є й уроком для можновладців, які сидять на вулицях Банковій і Грушевського. Бо суспільство вже нині дає оцінку подіям з недалекого минулого. Мені випала нагода не просто збирати документи, а й пробувати їх перевіряти. Тому я зустрічався з Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою, ставив їм запитання. Зокрема, цікавився у Леоніда Даниловича, на які свої помилки він може вказати. До речі, те, що він казав, переважно збігається із суспільною думкою. До речі, на момент завершення роботи над антологією тривала каденція Віктора Ющенка, тому з етичних міркувань ми не зачіпали цей період. Ці десять томів — вагома цеглина у розбудову української державності. Підвалина, з якої нас важко зіпхнути, бо на ній можна твердо стояти».

«Це унікальне видання! — підсумовує директор Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський. — Уявіть собі історію, пов’язану з двома джерелами: літературним і архівним. Це — найбільш дохідлива і переконлива форма історичного мовлення з одного боку. А з другого — неперервність українського культурно-історичного життя споконвіку до сьогоднішнього дня. Мені дуже сподобалася передмова, яку написав Дмитро Павличко. Він зробив ретроспективний перегляд історії України і в кожному історичному періоді хоче бачити державність українців, прагнення до неї. Зрештою, до всіх авторів передмов ставлюся з повагою і любов’ю. Ці люди — державотворчі. Саме їхнє державотворення залишиться в роках. А державотворення чиновників закінчується, як тільки вони перестають бути ними. Їх забувають».

За словами упорядників, «Антологія» є переконливою зброєю у боротьбі із хронічною «забудькуватістю» деяких псевдоісториків, які воліють початки української державності датувати лише 24 серпня 1991 року. А також — свідченням для світу, що українці — народ, який постав як держава значно раніше, ніж багато сучасних європейських націй.